– І Вам не хворіти, шановний.

– Що ти знову вітчебучив? Майже уся Верховна Рада і Кабмін гудуть.

– А що трапилось, Іван Іванович?

– Та ось твоє інтерв’ю в часопису Верховної Ради!? Всі говорять що ти самовбивця! 

– Ну так і що?

– Просто не розумію навіщо воно тобі? 

– Я теж, Іван Іванович, не розумію навіщо це все мені!?! Країна котиться в прірву – гори воно все синім полум'ям...

– Почекай! Але де хто з нашої фракції говорить, що ти молодець!

[ ... далі змістовна розмова про роль і місце місцевого самоврядування в Україні в питанні ЖКГ – не навожу тому що 1/2 з неї ненормативна лексика (з мого боку) ... ]

* * *

Нічого не змінилося в ЖКГ! 

І і не зміниться до тих пір, поки люди не зрозуміють що саме вони власники житла, а не міська рада!

«Самоорганізовуйтеся – ми підтримаємо...».

[... skip ...]

– Від яких чинників, на вашу думку, залежить успішне виконання реформи житлово-комунального господарства? 

– Висловлю кілька крамольних тез, за які, ймовірно, можу наразитися на критику, починаючи від міністра з проблем ЖКГ і закінчуючи пересічним мешканцем.

По-перше, і це найголовніше, ніякої реформи ЖКГ немає і незрозуміло, коли вона буде. Складено начебто правильну схему розподілу субвенцій на вирішення проблем ЖКГ, їх сума постійно зростає. Як то кажуть, і за те спасибі. Однак справжньої реформи не буде доти, доки Верховна Рада не ухвалить нового Житлового кодексу, де буде передбачено майнову відповідальність споживача послуг за їх несплату та майнову відповідальність постачальника цих послуг за їх ненадання або надання неповною мірою. Так, це непопулярне рішення, але без його прийняття ми приречені на тупцювання на місці впродовж багатьох років, коли не десятиліть. Істотного прориву в цій сфері не буде, хоч би до яких кроків вдавалися президент, Кабмін, губернатори та мери. Десь буде трохи краще, десь трохи гірше, але країна неминуче скочуватиметься до колапсу. Ще кілька років законотворчої бездіяльності – і, не дай Боже, почнуть падати «хрущовки»...

По-друге, у житлового комунального фонду в країні мусить з’явитися справжній господар, який фактично володів би ним. Хоч би як ми обстоювали створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, цей процес стоятиме на місці, поки в законі прописано, що колишній власник (переважно міськради) перед передачею будинку на баланс ОСББ зобов’язаний капітально його відремонтувати. Ми підрахували, що на капремонт комунального житлового фонду тільки в Сумах (близько 900 багатоповерхівок) знадобиться майже 750 млн. грн. Мова йде про дахи, ліфти, інженерні комунікації будинків та під’їзди. У сумі – майже подвійний бюджет міста. Чи здійснено це? Ні. У межах країни ці витрати становили б сотні мільярдів гривень... Утопія. 

З другого боку, перерахуйте цифри на один квадратний метр. Отримуємо близько 250 грн., або близько 12,5 тис. грн. на стандартну трикімнатну квартиру (50 кв. м.). Скільки коштує в Сумах така квартира? Десь 150–200 тис. грн. Таким чином, аби привести до ладу житло, власник квартири повинен вкласти всього близько 7% свого капіталу, причому збільшить свій капітал на ті самі 7%. Реально? Цілком, за однієї умови – якщо він матиме на це ті 12,5 тис. грн. Ось про що треба думати – про доходи населення. Та це зовсім інша історія.

Повернімося до власників. Чомусь усі ми забуваємо, що з місцевого та державного бюджетів ми не фінансуємо ремонту будинків житлово-будівельних кооперативів, які нині перетворилися на ті самі ОСББ, але постійно думаємо про те, як відремонтувати комунальний фонд. А цей фонд у Сумах приватизований на 93%. То чим завинили перед державою люди, які здебільшого власним коштом побудували собі квартири в багатоповерхових будинках? Чому вони залишилися на узбіччі бюджетних процесів і дбають про житло самі? І чим відзначилися ті, хто свого часу безплатно отримав житло від держави й згодом його приватизував? Адже і ті, і ті працювали й працюють на тих самих підприємствах чи в установах. 

Верховна Рада просто зобов’язана ухвалити закон, за яким упродовж певного терміну комунальний багатоквартирний будинок має бути переданий міською радою новому власникові і прийнятий ним на баланс без зобов’язань щодо капремонту з боку колишнього власника. При цьому за міськрадою слід залишити певні зобов’язання щодо життєзабезпечення цього будинку ще на якийсь термін – на час становлення товариства співвласників або початку роботи керуючої компанії.

Треба просто набратися мужності, вийти на трибуну Верховної Ради й сказати: «Люди! Не вірте нікому! Ніхто, крім вас самих, не зможе навести лад у ваших будинках! Самоорганізовуйтеся, ми вам допомагатимемо, чим зможемо. Беріть будинки, інакше вони невдовзі зруйнуються і ви втратите останнє, що маєте, – житло!».

[... skip ...]

– Які проблеми вашого регіону сьогодні потребують негайного вирішення?

– Проблеми в усіх однакові. Тож не розповідатиму про мережі «Водоканалу» і «Сумитеплоенерго». Та є одна проблема, характерна для Сум. Це стан справ у ліфтовому господарстві: у нас «стоїть» 13% ліфтів. Це – найвищий показник по Україні, оскільки в місті не працює 140 ліфтів. Ми за півтора роки капітально відремонтували 150 інших, але цього замало.

Коштами самого лише міського бюджету цієї проблеми не вирішити. Торік я звернувся до мешканців із пропозицією про фінансування ремонту ліфтів 50% на 50%. Мене підтримав губернатор області Павло Качур, однак мешканці – відмовилися. Не допоміг Мінжитлокомунгосп, не допоміг ніхто. І я чесно сказав сумчанам саме те, що пропоную сказати з трибуни Верховної Ради... Тільки після цього процес пішов [ ... але з часом зупинився ... ].

Василь ЗОРЯ

Часопис «Народний депутат» №11 (35), ЛИСТОПАД 2007 Р.
15 листопада 2007 року

* * *

[ ... ]

– I –

«Высоко в горы вполз Уж и лег там в сыром ущелье, свернувшись в узел и глядя в море.
Высоко в небе сияло солнце, а горы зноем дышали в небо, и бились волны внизу о камень...
А по ущелью, во тьме и брызгах, поток стремился навстречу морю, гремя камнями...
Весь в белой пене, седой и сильный, он резал гору и падал в море, сердито воя.
Вдруг в то ущелье, где Уж свернулся, пал с неба Сокол с разбитой грудью, в крови на перьях...
С коротким криком он пал на землю и бился грудью в бессильном гневе о твердый камень...
Уж испугался, отполз проворно, но скоро понял, что жизни птицы две-три минуты...
Подполз он ближе к разбитой птице, и прошипел он ей прямо в очи:
– Что, умираешь?
– Да, умираю! – ответил Сокол, вздохнув глубоко. – Я славно пожил!.. Я знаю счастье!.. Я храбро бился!.. Я видел небо... Ты не увидишь его так близко!.. Эх ты, бедняга!
– Ну что же – небо? – пустое место... Как мне там ползать? Мне здесь прекрасно... тепло и сыро!
Так Уж ответил свободной птице и усмехнулся в душе над нею за эти бредни.
И так подумал: «Летай иль ползай, конец известен: все в землю лягут, все прахом будет...»
Но Сокол смелый вдруг встрепенулся, привстал немного и по ущелью повел очами...
Сквозь серый камень вода сочилась, и было душно в ущелье темном и пахло гнилью.
И крикнул Сокол с тоской и болью, собрав все силы:
– О, если б в небо хоть раз подняться!.. Врага прижал бы я... к ранам груди и... захлебнулся б моей он кровью!.. О, счастье битвы!..
А Уж подумал: «Должно быть, в небе и в самом деле пожить приятно, коль он так стонет!..»
И предложил он свободной птице: «А ты подвинься на край ущелья и вниз бросайся. Быть может, крылья тебя поднимут и поживешь ты еще немного в твоей стихии».
И дрогнул Сокол и, гордо крикнув, пошел к обрыву, скользя когтями по слизи камня.
И подошел он, расправил крылья, вздохнул всей грудью, сверкнул очами и – вниз скатился.
И сам, как камень, скользя по скалам, он быстро падал, ломая крылья, теряя перья...
Волна потока его схватила и, кровь омывши, одела в пену, умчала в море. 
А волны моря с печальным ревом о камень бились... И трупа птицы не видно было в морском пространстве...

– II –

В ущелье лежа, Уж долго думал о смерти птицы, о страсти к небу. И вот взглянул он в ту даль, что вечно ласкает очи мечтой о счастье.
– А что он видел, умерший Сокол, в пустыне этой без дна и края?
Зачем такие, как он, умерши, смущают душу своей любовью к полетам в небо? Что им там ясно? А я ведь мог бы узнать все это, взлетевши в небо хоть ненадолго.
Сказал и – сделал. В кольцо свернувшись, он прянул в воздух и узкой лентой блеснул на солнце.
Рожденный ползать – летать не может!.. Забыв об этом, он пал на камни, но не убился, а рассмеялся...
– Так вот в чем прелесть полетов в небо! Она – в паденье!.. Смешные птицы! Земли не зная, на ней тоскуя, они стремятся высоко в небо и ищут жизни в пустыне знойной. Там только пусто. Там много света, но нет там пищи и нет опоры живому телу. Зачем же гордость? Зачем укоры? Затем, чтоб ею прикрыть безумство своих желаний и скрыть за ними свою негодность для дела жизни? Смешные птицы!.. Но не обманут теперь уж больше меня их речи! Я сам все знаю! Я – видел небо... Взлетал в него я, его измерил, познал паденье, но не разбился, а только крепче в себя я верю. Пусть те, что землю любить не могут, живут обманом. Я знаю правду. И их призывам я не поверю. Земли творенье – землей живу я.
И он свернулся в клубок на камне, гордясь собою.
Блестело море, все в ярком свете, и грозно волны о берег бились.
В их львином реве гремела песня о гордой птице, дрожали скалы от их ударов, дрожало небо от грозной песни:
«Безумству храбрых поем мы славу!
Безумство храбрых – вот мудрость жизни! О смелый Сокол! В бою с врагами истек ты кровью... Но будет время – и капли крови твоей горячей, как искры, вспыхнут во мраке жизни и много смелых сердец зажгут безумной жаждой свободы, света!
Пускай ты умер!.. Но в песне смелых и сильных духом всегда ты будешь живым примером, призывом гордым к свободе, к свету!
Безумству храбрых поем мы песню!..»
---
(с) Максим Горький, 1899.