Варто зазначити, що дехто з людей досі не сприймає ідею використання фемінітивів, декому вони звучать неприродно й незвично. При цьому часто забувають про існування в нашій мові таких звичних слів, як «учителька», «співачка» чи «княгиня».
На жаль, так склалось історично, що раніше багато сфер та професій були недоступні для жінок. Крім того, русифікація 1930-х років витиснула з ужитку багато українських слів.
Утім, мова – гнучка й пластична конструкція, яка підлаштовується під час і потреби людей. І зараз ті концепції та тим паче заборони, втратили свій вплив та сенс. А ось використання фемінітивів, навпаки, сенсу набуло, адже вживання таких слів робить спілкування більш живим і мозаїчним.
Крім того, українська мова дуже сприятлива для формування фемінітивів і має конкретні правила для такого словотворення. Звісно, що не всі люди у нашому суспільстві готові змінювати мовні звички, у такому випадку треба залишити за особою право самостійно вирішувати, як до неї звертатимуться оточуючі.
Довідково: фемінітиви – іменники жіночого роду, які позначають жінок, утворені від спільнокореневих іменників чоловічого роду, що позначають чоловіків, і є парними до них. До прикладу, учитель – вчителька, автор – авторка, історик – історикиня тощо.
Ще більше корисної інформації – в онлайн-посібнику «Довідник безбар’єрності»: https://bf.in.ua/