Розглянемо ситуацію з нарахування плати за природній газ по кубометрах лічильника, який необладнаний тиском та температурою.

Як пише сайт «Комунальний Лоєр», з жовтня 2018 року побутові споживачі газу (в яких облік проводиться по лічильниках) почали отримувати «подаруночки» від газорозподільної компанії у формі рахунків на оплату за додаткові кубічні метри газу, яких не було фактично використано і до того ж не зафіксовано лічильниками. Газорозподільні компанії донарахування споживачам пояснювали так:

1)  для приведення розрахунків по вузлах обліку, які необладнані корекцією тиску та температури застосовуються коефіцієнти приведення до стандартних умов за відповідними додатками Методики приведення об’єму природного газу, яка затверджена Наказом Міністерства палива та енергетики України від 26 лютого 2004 року № 116;

2) одиниця виміру обсягу спожитого газу визначається за правилами постачання природного газу;

3) неприведення лічильників газу до стандартних умов призводить до великого обсягу втрат природного газу при його вимірюваннях.

Відповідно до Правил постачання природного газу, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.05.2015 року № 2496 можливість використання за розрахункову одиницю метра кубічного поставленого природного газу приведеного до стандартних умов не передбачена для побутового споживача;

Методика Міністерства палива та енергетики України № 116 поширюється тільки на суб’єктів господарювання і не може поширюватися на побутових споживачів.

Суди перших та апеляційних інстанцій по-різному реагували на позови споживачів, однак у переважній більшості відмовляли останнім у їх задоволенні.

Узагальнюючи позиції Феміди «проти» можна сказати наступне:
всі споживачі є рівними і побутові не є винятком із правил («Закон про ринок природного газу», Кодекс газорозподільних систем); розрахунок середньозваженої вищої теплоти згорання за розрахунковий період обчислюється в обсягах енергії, а не в кубометрах.

У якості спростування вищезазначеної позиції можна навести судове тлумачення «виграної справи» споживача, у якому суд дійшов висновку, що обсяг теплової енергії у одиницях енергії радше має інформаційний характер, а не зобов’язальний, тому і платити нікому не потрібно.

Однак, наявність такого рішення швидше виняток, аніж правило. Мене найбільше здивувало те, що держава у особі Національної комісії (НКРЄ КП) стала на сторону споживача. На жаль, її миттєво було «заблоковано».

Газорозподільні компанії використали для цього класично відомі прийоми:
1) рішення про порушення правил ліцензування НКРЄ КП оскаржують у адміністративних судах по всій інстанційності, подаються позови з причин порушення НКРЄ КП законодавства у сфері регуляторної політики;

2) подаються позови до НКРЄ КП щодо визнання її бездіяльності (газорозподільні компанії пригадали Комісії збитковий тариф 2016 року на транспортування газу, за який компанії мали б отримати компенсацію, проте регулятор не розробив механізм такої компенсації);
3) «мінімізувати» успішні рішення судів на користь споживачів, щоб унеможливити формування єдиної практики.

За 2 роки судових тяганин дві палати Верховного Суду (Касаційний цивільний і Касаційний адміністративний суди) не дійшли остаточного висновку по справах із нарахуваннями за спожитий газ.

«Яблуком розбрату» між палатами Верховного Суду стала проблема із розуміння Методики № 116, яку затвердило у 2004 році Міністерство енергетики:

чи додатки до Методики можуть бути самостійними документами без самого змісту документу?;

чи можливо взяти за основу лише коефіцієнти Методики і не враховувати документ разом із додатками?;
чи варто зосередитись тільки на тих споживачах, на яких поширюється дана Методика?

Із вересня 2020 року всі справи, що розглядаються у судах зупиняються до того часу, поки Велика Палата Верховного Суду не поставить крапку.

А поки що два рішення – одна правда.