Це при тому, що існує відео, де Зеленський мудро цитує Черчіля, який під час війни відповів на пропозицію обмежити витрати на культуру словами:"А за що ми тоді воюємо." Такий собі "двуликий Янус". Зеленський, звичайно, не Черчіль. 

   Чим же викликана така немилість Зеленськоґо до української культури? Тут на ум приходить публікація в газеті "Літературна Україна" про те, як змінювалося відношення Гітлера до освіти українців. Спершу він с тавився до українців, як до папуасів. Мовляв, вистачить для них елементарних знань. Але по мірі того, як ситуація на фронті для німців погіршувалася, Гітлер змінив свою позицію. Мовляв, да ні, треба їм дати серйозну освіту, щоб вони могли справлятися із сучасними німецькими технологіями. Але ні в якому разі, говорив Гітлер, не можна надавати українцям можливість вивчати історію. Гітлер звичайно розумів, що культурна національна освіта, зокрема вивчення історії веде до національної свідомості і, відповідно, до прагнення національної незалежності. Очевидно, подібними міркуваннями. Визначається ставлення до національної української освіти, історичної освіти і самого Зеленського. Бо, якби українці знали історію, були національно свідомим, не бачити б Зе президентства як представнику нацменшини, як своїх длінних ушей. Ви можете собі уявити, щоб, наприклад, поляки, які є повноцінною нормальною нацією, обрали Зеленськоґо президентом? Чи росіяни, грузини, казахи, кого не візьми? Подібне можливе лише в денаціоналізованій деукраїнізованій Україні. Ну, і в Ізраїлі, звичайно. Тому ідеологія Зеленськоґо, яку він прагне нав'язати суспільству, це "какая разница". Яка різниця, яка мова, яка національність, які пам' ятники. Цікаво, що коли зеленські на "своей исторической родине", то вони такі затяті націоналісти. Наприклад, влада Ізраїлю законодавчо проголосила Ізраїль державою єврейської нації. Незважаючи на те, що 20%населення держави як і в Україні, становлять нацменшини, яким це зовсім не подобається. А тут" какая разница".