Кількість і швидкість, з якою ЦВК реєструє кандидатів у президенти, нагадує автомат з продажу штучних товарів.  До того ж, автомат якийсь зіпсований. Ви намагаєтесь купити пачку сигарет. Вкинули гроші, натиснули кнопку і замість одної пачки машина починає видавати вам безкінечну кількість упаковок. Ви набили товаром вже всі кишені, пазуху, а машина все не зупиняється.  Хоч караул кричи.

Знаходяться ще люди, які кажуть: на вибори не підемо, нема з кого вибирати. Якого  біса їм ще треба? Мабуть, самі не знають, хто їм потрібен. Але цих виборців не дуже багато. Видимо-невидимо таких, що навіть проголосувавши за когось, дуже скоро здіймають ґвалт: президент не такий!  Відставка! Імпічмент!

 Заглянемо в історію. Леонід Кравчук недопрацював навіть тодішній, встановлений конституцією, чотирирічний строк.  Під тиском громадськості змушений був погодись на дострокові вибори президента.

 Вибрали Леоніда Кучму. Президентський строк був збільшений до 5-ти років. Ще не закінчися другий строк Кучми, а народ вже лютував: «Кучму геть!». Почалась Помаранчева революція.

Кучму змінив омріяний демократами Віктор Ющенко, якого депутат Юхновський назвав месією.  Але і «месія» не сподобався. Проросійська частина політиків ненавиділи йог за західну орієнтацію, демократи ставили йому на карб відсутність економічних і політичних реформ.

На наступних виборах проросійські сили взяли реванш і привели до влади двічі «не судимого» Віктора Януковича. Цей тип не утримався в президентському кріслі  навіть перший строк. Змушений був утікати від Революції гідності до одвічного ворога України – до «братньої» Росії.

Отже, вибори у нас проходять за методом спроб і помилок. Тож чи не доцільно було б повернути у Конституцію України чотирирічний терміни перебування при владі президента і депутатів? Буде менше революцій.

Чим частіше будемо міняти владу, тим скоріше натрапимо на свого Вашингтона.