Фінансові скрепи Кремля

Російська агресія в Україну пов’язана з тимчасовим порушенням територіальної цілісності держави ознаменувалась бойовими діями на сході, появою таких незвичних для нашого народу явищ, як «біженці», «переміщені особи», «окуповані території» та інші. У той же час, моменти соціальних катаклізмів відкривають істинне обличчя «справжніх друзів», показують де насправді «свій» - де «чужий» і від кого можна очікувати удару у спину.
Поряд з «Градами», «Буками» та іншими винаходами російського оборонпрома керівництво «братської» держави активно задіює у своїй експансіоністській політиці зброю «церковну» із лозунгами «Єдина Церква – Єдиний народ».
У свою чергу, намагаючись відгородитися від звинувачень у симпатіях «країні-агресору» місцеві адепти Московського патріархату заявляють про повну самостійність у керуванні, незалежність від геополітичних спрямувань Кремля та Патріаршого престолу.
Проте чи такою самостійною є політика українського представництва РПЦ?
З початку 2018 року в Руській православній церкві розгораються скандали пов'язані з «поборами» і «відкатами» для утримання церковної верхівки, які досягли таких обертів, що вже не змогли бути скриті жорсткою цензурою та потрапили в ЗМІ.
Так, настоятель Петро-Павлівського храму РПЦ с. Каратузське Красноярського краю ієрей Віктор Пасечнюк звернувся на адресу правлячого архієрея зі скаргою на непомірні побори, гроші від яких за «ланцюговим принципом» потрапляють від звичайного вірянина на самий верх церковної ієрархічної піраміди.
Як результат, священика було відсторонено від посади настоятеля за недостатній збір коштів з прихожан.
В листі священика наводяться цифри, відповідно до яких, зважаючи на негласні вказівки «зверху» сільський прихід з населенням близько 7 тисяч осіб повинен перераховувати в єпархію 300 000 рублів (5000 доларів США) на рік зборів з прихожан, плюс 600 000 рублів (10000 доларів США) за придбання церковного товару (свічок, ікон, книжної продукції, тощо), а також 150 000 рублів (2500 доларів США) – на утримання єпархії.
Вказана практика поборів поширюється на всі держави, які Московська патріархія вважає своєю канонічною територією.
Нажаль Україна не виключення. Священики невеличких приходів українських сіл, селищ і містечок збирають зі своїх прихожан кошти, які систематично спрямовуються «на гору» і у підсумку, за тим самим «ланцюговим принципом» потрапляють до керівництва РПЦ в Москву.
Приклад не забарився. Наприкінці лютого 2018 року під час перетинання державного кордону поїздом «Київ-Москва» було затримано 26-річного понамаря Києво-Печерської лаври УПЦ, який намагався нелегально вивезти до РФ готівкові кошти в сумі близько 65 тисяч доларів США.

За офіційною версією кошти призначалися для купівлі церковного товару. Чому ж тоді прихованно? А можливо це як раз і був черговий внесок керівництва Києво-Печерської лаври до фонду Московської патріархії.
Як каже відомий російський телевізійний ведучий «Совпадение? Не думаю!».
В даному випадку кошти швидше за все лишаться в Україні, але ж які обсяги зібраної «данини» все ж таки доходить до кінцевого адресата у Москві і яка їх частина повертається в Україну у вигляді зброї та використовується на Донбасі для вбивства наших громадян?