Після дострокових виборів парламенту, порівняно швидко було створено коаліцію, підписано коаліційну угоду, сформовано новий склад уряду і проголосовано програму його діяльності. З одного боку, це добре. Ми не маємо часу зволікати. З іншого боку – «зробили спішно, та коли б воно не вийшло смішно»…

І в цій статті мова йтиме не про кадри (про принцип розподілу посад читайте статтю «Правдива брехня»), а про програмні документи. Так, в коаліційній угоді вдалось вмістити далеко не всі необхідні нашій державі реформи. Проте, це більше рамковий, стратегічний документ, який мав би бути наповнений конкретикою в урядовій програмі. Що ж запропонував нам уряд?

Презентацію, наповнену не цифрами, термінами та відповідальними за той чи інший напрямок, а звичайними гаслами. Складається враження, що в нас новий вид політичного популізму – реформаторський. Говоримо про «непопулярні» реформи, а робимо непопулярну імітацію. Ба більше, деякі урядові ініціативи, якщо уважно придивитись, можуть бути навіть шкідливими.

Ми хотіли би бачити в програмі детальний план реалізації коаліційної угоди (я вже мовчу про передвиборчі програми партій-учасниць коаліції), натомість побачили, що з коаліційної угоди сподобалось нашим новообраним урядовцям, і що б вони хотіли дописати. Та й те – лише у вигляді тез.

Тому по-факту вийшло, як у приказці – «хто в ліс, хто по дрова». Одні положення угоди уряд згадав у своїй програмі побіжно, інші – забув, чи не схотів згадувати. А деякі положення угода не передбачала взагалі. Навіщо ж, питається, було стільки часу витрачати на підготовку цієї угоди, щоб на найцікавішому моменті її просто проігнорувати?

Тут може бути декілька причин:

1. Уряд Яценюка насправді не планує проводити реформи і продовжує займатись їх імітацією;
2. Урядовцям бракує професіоналізму для реалізації поставлених задач, зокрема і у підготовці подібних документів;
3. Яценюк не довіряє партнерам по коаліції, тому максимально прискорив процес схвалення сирого документу як програми КМУ, щоб як можна швидше отримати імунітет на рік;
4. Урядовці мають власне бачення реформ і розуміння пріоритетів, тому їм просто чхати на те, що «наваяли» новобрані нардепи.

Можливе також поєднання кількох перелічених факторів. У будь-якому разі, громадськість навряд чи миритиметься з такими розкладами. І от тепер, в довершення картинки, сонна Верховна Рада проголосувала за бюджет, який ніхто не читав.

Прем’єр-міністр пообіцяв «все змінювати на марші». Мовляв, давайте проголосуємо що небудь, а через пару місяців внесемо зміни... А хіба не можна одразу проголосувати за якісний документ? Хіба не можна відповідальніше поставитись до програмних документів, до стратегії та тактики, приділити цьому більше часу, але зробити так, щоб потім не переробляти. Думаю, в нас більше немає часу марширувати не в той бік...

Якщо ми реформуємо МВС, то це має бути не заміна назви «міліція» на «поліція». Це має бути заміна репресивного органу на сервісну службу. Розробка нових законопроектів про МВС не повинна бути таємницею. До цих процесів варто активно залучати громадськість.

Податкове законодавство урядові ініціативи лише погіршують, вигадуючи нові побори та збільшуючи ставки на існуючі. Цими діями повністю нівелюються ліквідація деяких зборів чи зменшення ставки соціального внеску.

Не варто вигадувати нових податків – треба скорочувати державні видатки. Нагадаю дослівною цитатою передвиборчу програму партії влади: "Кількість податків слід скоротити, ставки – зменшити, всі офшори – перекрити".От цим я би радив і займатись, а не створювати додаткові приводи залазити до гаманців українців. Законотворці, робіть ці прості речі - і витрати співвітчизників не перевищуватимуть доходи.

Тепер, щодо «скорочення державного апарату на 20%». Звідки взялись оті 20%? Чому не 10, не 30, не 50, не 90%? І за яким принципом визначати, хто потрапить у ці 20%?

Переконаний, механічним скороченням посад ми нічого не досягнемо. Необхідно в першу чергу прибирати зайві контролюючі і регулюючі функції у владних структур. А після цього можна буде скорочувати цілі міністерства.

«У кожній райдержадміністрації є управління промисловості, але немає жодного промислового об'єкта у власності, оренді чи управлінні. Є управління сільського господарства і немає жодної агрофірми у власності, оренді чи управлінні. Подекуди є управління туризму і знову ж - немає жодного туроператора. Те саме про управляння транспорту і звязку. Ця система управління лишилася із тих часів, коли із райкому керували колгоспами коли сіяти буряки, а заводами - скільки наточити болтів на 12.

Ні, я не кажу, що ці люди нічого не роблять. Вони працюють, втомлюються, у них виникають виробничі конфлікти, у них бувають перевірки, валідол, прокуратура, яка за оці злиденні зарплати лякає кримінальними статтями за корупцію через арифметичну помилку в звіті. На кожного клерка внизу харчової піраміди приходиться два-три відділи в ОДА та інтерсивне вертикальне діловодство.

Так от, якщо наша влада займеться знову арифметичним скороченням працівників, замість повної деконструкції цієї системи і побудови сучасного державного управління, то це знову буде лише черговою імітацією», - написав на своїй ФБ-сторінці письменник Юрій Камаєв. Краще і не скажеш...

Айварас Абромавічус, схоже, таки чи не найпрофесійніший міністр в Україні, адже запропонував найрадикальнішу реформу - ліквідувати власне Міністерство економічного розвитку і торгівлі) Я усіма кінцівками ЗА!

Туди ж пропоную відправити Міністерства аграрної політики та продовольства, енергетики та вугільної промисловості, регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ... Аграрні, торгівельні, енергетичні чи вугільні підприємства перебувають у приватній власності, тому державне регулювання цих сфер є джерелом корупції та гальмом для їх розвитку.

Щоб в економіці ми не мали зловживань, достатньо ефективної роботи АМКУ та Податкової – у вигляді сервісної, а не репресивної служби... і залишити лише одного віце-прем'єра. От на цю посаду Айваса й варто призначити після ліквідації його Міністерства... хоча ні, краще таки Прем'єром.

Сачкувати не вийде – все одно доведеться зламати корупційні схеми і збудувати ефективну державу. Однак, чим пізніше це станеться – тим болючішим виявиться процес для нинішніх та колишніх владоможців.

Дмитро Сінченко