– Ви лише у 2018 стали об’єднаною територіальною громадою, а вже зробили потужний ривок. Без коливань забрали з району занедбані школи, бібліотеки, лікарню та інші об’єкти, що десятиліттями в районі не відновлювались…

– Так. Загалом додалось 18 нових напрямків. І результати всі бачать. У лікарні вже капітально відремонтовано три відділення, нині утеплюється п’ятиповерхова будівля стаціонару, замінено вікна на металопластикові, закуплено чимало сучасного діагностичного обладнання.

У наших школах 28 аудиторій – із сучасним євроремонтом, у кожного вчителя ноутбук, у більшості класів – мультимедійні комплекси. Дітей навчаємо із використанням найсучасніших комп’ютерних технологій.

Маємо у місті три модернізовані бібліотеки, це вже фактично – культурно­ освітні центри.

Капітально відремонтуємо стадіон  ім. Куца, перетворюючи його на багатофункціональну Академію спорту. Вже розробили проєкт майбутнього спорткомплексу з басейном та концепцію відновлення спортивної бази з біатлону «Нескучне». 

– Але як вдається наповнювати бюджет тростянецької громади, що складає близько 200 млн грн? Яким чином він розподіляється і чи не обділяєте села? 

– Міська казна не була відразу такою значною. 15 років тому я прийшов у обшарпаний кабінет, де капало зі стелі,  а стіни були побиті корками від шампанського. Люди нескінченною хвилею йшли на прийом. Було безліч питань по житлово­комунальному господарству: вода, газ, електрика, каналізація. Найголовніше, з чого ми й почали – освітлення, ремонт доріг, вивіз сміття. У перші роки бюджету, тоді ще зовсім куцого, вистачало лише латати ці «дірки». Поступово почали робити місто більш комфортним і привабливим, з квітами і парками, приділяючи увагу всім сферам життя нашої громади.

Дійсно, на сьогодні наш бюджет –  до 200 млн грн, із яких 100 млн грн –  це зібрані в місті податки, і 100 млн грн – різні державні субвенції. Охорона здоров’я, медицина, збереження і розвиток лікарні – найважливіше для нас.  52 млн грн щорічно спрямовується на дані цілі. Діти і рівень їхньої освіти – теж пріоритет, біля 36% (67 млн грн щорічно) ми спрямовуємо на садочки та школи. Порівняйте, все житлово­комунальне господарство (освітлення, парки, сквери, кладовища) – 15 млн грн (9%), культура і спорт – біля 5%. До речі, запровадили таку систему, що податки, які зібрані в селах, спрямовуються виключно на розвиток цих територій. І ці суми значно зросли порівняно з часом, коли села не були в ОТГ. Тож ми справедливо розподіляємо бюджет між містом і селами. 

– Багато хто ще нарікає на дороги.  Особливо на центральну через місто. Яка сума цього року витрачена на асфальтування та ремонти доріг? 

– Центральна дорога через Тростянець – державна траса, ремонтувати за повноваженнями і законом її мусить Сумський облавтодор. Ми ж ремонтуємо міські та сільські вулиці. В цьому році ми вже заасфальтували майже 6 тис. кв. метрів доріг загальною сумою понад 5 млн грн та майже на мільйон збудували тротуарів. І так щороку вулиця за вулицею. Погодьтесь, Татаренка, Відродження України, Комарова, Машинобудівна, частково Гаївська, Славгородська, Радомлянська, Зарічна, Жовтнева, Пролетарська та багато інших вулиць вже стали іншими. На окремих ніколи не було асфальту, і вони десятиріччями не бачили ремонтів. У Тростянці загалом майже 200 вулиць та провулків, і ми поступово їх робимо. А капремонт дороги – дуже дорого.

Провели опитування, і 92%  тростянчан сказали, що лікарня, а не дороги є пріоритетом в бюджетному фінансуванні.  Бо це стосується кожного. Один кілометр по приватному сектору – близько 1 млн грн. Якщо це ширша дорога чи траса – до  5­7 млн грн. І коли перед нами дилема: капітально відремонтувати відділення в лікарні, чи покласти на одному кілометрі асфальт, ми обираємо медзаклад.  І я вдячний, що жителі це розуміють. 

– Пам’ятаю ті страшні ліжка, один туалет на весь поверх, холоднеча взимку. За лікарню – окрема подяка, думаю, від усіх тростянчан. 

– Аби років п’ять тому її передали у підпорядкуванню міста, ми б вже мали повністю відремонтовану лікарню.

30 років тут нічого не робилось: минулого століття «бобіки» на виїздах, у пологовому – один старий холодильник, загальний санвузол і душова. Як таке можливо, це ж пологове! Жінки мусили везти із собою обігрівачі, бо вмуровані у стіни радіатори не гріли палати. Ми найперше зробили ремонт у пологовому відділенні, в який вкладено майже  9 млн грн. Також зробили ремонт терапевтичного відділення на суму близько 1,5 млн. грн. Цього літа ми відкрили оновлене неврологічне відділення – залучили з бюджету 1,7 млн грн, капітально відремонтували 900 кв м площі. Закупили нові меблі, ліжка, інвентар на 1,5 млн грн. Є ще кілька відділень «старих», які ми поступово відремонтуємо, то можна порівняти. У нових палатах – душ, туалет, холодильник, інтернет, комфортні багатофункціональні ліжка, все необхідне обладнання. Сучасні ординаторські для медперсоналу, куди хочеться приходити на роботу.

Звичайно, за ці кошти ми могли збудувати в центрі світло­музичний фонтан та заасфальтувати дороги. Але, думаю,  з фонтаном можна потерпіти. А от без якісного медичного закладу ніяк. Життя людей – найцінніше! 

– Приємно, що тростянчани абсолютно безкоштовно отримують допомогу лікарів дійсно в європейських умовах… 

– Цього року ми також відремонтували два кабінети ультразвукової діагностики, поставили сучасне обладнання і ліквідували місячні черги на УЗД. Рентген раніше був такий, що пропускали онкологічні захворювання на середніх стадіях. Тепер у нас сучасний італійський апарат за 4 млн грн.

У цьому році продовжили заміну вікон на металопластикові по всій лікарні і  розпочали утеплення фасаду. На це взяли вдалий кредит на п’ять років –  12,8 млн грн у Норвезького фонду лише під 3% річних. Погодьтеся, це знахідка для нашої громади.

Загалом із 13 тис. кв. м. всіх будівель лікарні вже капітально відремонтували 3,5 тис. кв. м. Ми повністю змінили підходи до надання медпослуг. 

Перетворення в лікарні допомагають її зберегти. Одна цифра: зараз народжуються 215 малюків за дев’ять місяців,  а раніше – за рік було 147. Тепер до нас приїздять породіллі із Сум, Харкова та Києва. Переконаний, що річний державний план по народжуваності в 250 малюків ми виконаємо.

Колись Охтирський мер нам говорив: «Віддайте нам терапію, пологове, бо ми опорна лікарня, а вас все одно зачинять чи скоротять». Я сказав: «У жодному разі». І ми почали її відроджувати, і зберегли всі відділення. А в лікарні працює 428 працівників. 

– Якби доля склалась інакше, що б змінили?

– Нічого. Багато разів ставив собі це питання. Жодного програшного для міста рішення я не ухвалив. У нас не було жодного несвоєчасного проєкту. Не знаю, як можна було по­іншому. Якби  15 років тому тростянчанам сказали, яким буде місто, напевно, багато хто покрутив біля скроні. Не кожен вірив у такий розвиток. 

У нас не було жодного дитячого майданчика, нині їх 50.

На 200 вулицях горіли усього 150 ліхтарів, а сьогодні – 1600, ми маємо повністю освітлене і чисте місто.

Люди із інших областей переїжджають жити. Харківській бізнесмен Олександр Киян вирішив оселитись у нашій громаді. Планує займатись підприємництвом, подарував краєзнавчому музею колекцію коштовних прикрас 14­16 століття.  Як на мене, це показник. 

– Фактично, ви залучили в місто інвестора, який розбудує бізнес, буде сплачувати податки в громаду, створить нові робочі місця. Це найболючіше питання, щоб люди залишались тут жити. 

– Це наша мета. Я особисто не можу побудувати завод, і щоранку питати у керівника, скільки виготовлено гвинтів, і як їх реалізували. Не в цьому задача міської влади. Сприяти розвитку малого та середнього бізнесу, залучати інвесторів, створити умови, аби тут хотіли вести підприємницьку діяльність виробники. Тоді і робочі місця з’являться. 

– Яка ситуація з Промпарком? 

– Нашим завданням є створити умови та вишукати земельні ділянки, на які може прийти інвестор. Причому, чим комплекснішим буде забезпечення комунікаціями земельної ділянки (водопровід, каналізація, електрика тощо), тим привабливішою вона буде для інвестора. Завдяки нашій роботі Тростянцю були виділені державні кошти на облаштування комунікаціями створеної території під Промпарк. Відтепер земля колишніх відстійників має поруч водогін та каналізаційну мережу. Все це робить цю територію привабливою для інвесторів. Нажаль, і кордон з Росією, і війна неподалік, а ще й коронавірус зменшили суттєво інвестиції в Україну. Проте ми не опускаємо руки і віримо, що залучимо на цю територію нові підприємства. 

– А де ви взагалі берете ідеї, щоб у місті щоразу з’являлись нові принади? Казкова карета, неймовірний парк на Боромлі, де все життя були чагарники… 

– Коли 15 років живеш містом, і в кожен новий об’єкт вкладаєш частинку своєї душі, це стає сенсом життя. Реконструйований Круглий Двір я колись побачив у кольоровому сні.

А зараз створили проєкт, і нині активно працюємо над його втіленням. Фестивалі винесемо за місто, а в Круглому дворі будуть ресторанчики, кафе, магазинчики, музейні кімнати в баштах, сцена для виступів артистів, розваги і постійний рух туристів.  У 2005­му багато людей питали, навіщо будуємо Алею закоханих, невже понівечена часом споруда Круглого двору зможе стати центром туристичної привабливості? А зараз вже більшість тростянчан не мають сумніву, що проєкти того ж басейну чи спортбази обов’язково реалізуються. 

Молодята вже не їздять до Климентового забивати монети у пеньки, а гуляють по Алеї Закоханих, фотографуються у старовинній казковій кареті і зможуть побратись у панській садибі 18 століття. Крок за кроком ми створюємо імідж міста. Згадую, маленька дівчинка  підійшла у міському парку, дає цукерку: «Дякую, що ви це для нас робите». Повірте, це найкраща подяка за роботу. Для дітей працюємо. 

Мрію про ще більш розвинутий Тростянець. Знаю, як ми будемо змінюватися далі. Не маю сумніву, що тростянчани не дозволять зупинити успіх нашої громади, на який вони заслуговують і підтримають мене та мою команду «СИЛА ЛЮДЕЙ» на майбутніх виборах в міську, районну та обласну ради.