- Володимире, уже 7 років у Сумах Вас знають як директора ТРЦ «Мануфактура». А яким було Ваше життя і кар’єра до цього? 

- А до цього теж була «Мануфактура» (сміється). Це з моменту відкриття минуло 7 років, а я на цьому проєкті працюю з 2005 року. З ним пройшов усі етапи: купівля приміщень суконної фабрики, землі під ними, розробка проєкту, зміна цільового призначення ділянки, будівництво. І зрештою найголовніше – зробити так, щоб «Мануфактура» стала своєрідним емоційним і не тільки центром міста. 

А якщо говорити, як я до цього йшов, то в житті було багато чого. Ще з дитинства мене цікавило все, що пов’язано з фінансами. Після школи вступив до Сумського аграрного університету, вивчав економіку. Запитаєте, хто вирішив, що я буду економістом-фінансистом? Так от, це був цілком свідомий вибір, в якому мене підтримали батьки. Навчався на державному замовленні, отримав диплом з відзнакою.

Оскільки у мене було направлення на навчання, після його завершення повернувся на роботу в агросередовище Тростянецького району. Тоді багато чого робив: і виробничі програми складав; і посівну та збирання врожаю організовував і контролював. Мені було 24 роки, коли запропонували стати директором агрофірми. Я погодився - а чому б ні? Мабуть, то був один із найцікавіших періодів мого життя. Ще й досі добре пам’ятаю смак котлет із кашею на польовому стані.

- Потім була державна служба?

- Так, півтора року був заступником начальника управління економіки, начальником відділу соціально-економічного розвитку, регуляторної політики, розвитку підприємництва Тростянецької РДА. Писав програми соціально-економічного розвитку та підтримки підприємництва в районі, захищав їх перед депутатами. Це був величезний досвід, який дозволив зануритися в реальне життя всього району, аналізувати життєдіяльність як міської, так і сільських рад.

- Чому не залишилися на державній службі?

- Саме тоді я не бачив подальшого розвитку на державній службі. Це по-перше. А по-друге – не було фінансової стабільності для моєї молодої родини. Тому останні пів року я десятками писав резюме й скрізь їх розсилав. На одне з таких відгукнулися - у вересні 2005 року до Сум приїхали інвестори, які купували суконну фабрику, і запросили мене на співбесіду. Тож цього вересня виповниться 15 років, як я працюю на проєкті ТРЦ «Мануфактура».

- Які моменти у Вашому житті стали переломними?

- Чим більше викликів перед тобою, чим на більші труднощі ти натрапляєш, тим приємніше досягати поставлених цілей. Ще під час навчання в 10 класі, десь у 1994-1995 роках, у період паливної кризи я працював на заправці. У батька був бізнес, тож я допомагав йому. 

І на ринок «Барабашово» до Харкова і на «7-й кілометр» до Одеси їздили, «мішки тягали». Виробляли олію, борошно, макарони різного ґатунку. Був і мій власний бізнес – комп’ютерний клуб у Тростянці. Важко було, але тоді прийшло розуміння, які сили й ресурси ти витрачаєш, щоб заробити на життя.

Не те щоб переломним моментом, але таким, який багато чого навчив, стало стажування на полях в Англії. Там я навчився цінувати час, відповідати за свої вчинки, контролювати кошти, які заробляєш, бо поїхали ж «зеленими» безтурботними студентами. Ми приходили працювати на ферму о 5-й ранку. Якщо запізнювалися й говорили роботодавцю: «Доброго ранку!», він нам відповідав: «Ні, хлопці, вже доброго дня» і вираховував із заробітку штраф за кожні 15 «прогуляних» хвилин - один фунт стерлінгів. І це було багато. Школа виживання була, але там я навчився виконувати поставлені завдання, ставити їх перед іншими й контролювати виконання.

- У Вас є ще дві вищі освіти – юридична та у сфері державного управління.

- Щодо юридичної освіти, то, як я вже говорив, ми мали сімейний бізнес. Звісно, без юридичного супроводу в цій справі ніяк. Винаймати юристів, адвокатів було дорого. А я все одно в деталях звик розбиратися сам. Та й законодавчі процеси мене цікавили завжди. 

Щодо державного управління, то, з одного боку, це зумовлене тим, що я працював на держслужбі. Але звільнився я ще до закінчення навчання, тому довчитися довелося власним коштом, а диплом отримав, коли вже працював над проєктом «Мануфактура». Третя освіта дала мені розуміння того, як працює державна машина. Були пропозиції вступити до аспірантури в аграрному, але за браком часу поки не склалося.

Взагалі ж я щиро переконаний, що вчитися потрібно протягом усього життя. Тому тільки-но випаде нагода, піду за кандидатською дисертацією (посміхається).

- Чому б ще Ви хотіли навчитися і до яких викликів готові? 

- Політика. Це серйозний виклик і для мене, і для моєї родини. З одного боку, моя робота зараз - це така собі зона комфорту. Бо я тут усе знаю й умію. З іншого ж, у житті я завжди займав активну громадянську позицію. Були спроби балотуватися до обласної ради. Був членом конкурсних комісій з відбору молодіжних проєктів для фінансування з обласного та міського бюджетів; членом робочої групи з розробки брендингу та стратегічного розвитку міста; був у громадській комісії з питань містобудування та земельних відносин при міськраді. І це далеко не весь перелік. Цієї весни, коли ми закрили торговий центр на карантин, мені запропонували стати директором благодійного фонду «Бізнес - місту», щоб об’єднати бізнесменів задля оперативної допомоги лікарням, забезпечити їх засобами захисту, ліками, медичною технікою.

Політична діяльність є логічним продовженням цього, адже політика – це інструмент досягнення певних цілей і розв’язання завдань. У моєму випадку – це справжній розвиток нашого міста. Я хочу його розвивати, бо я живу в цьому місті, тут народилися, ростуть і навчаються мої діти, і я хочу тут прожити щасливе життя. Мені прикро бачити, що Суми обходять інвестиції, бо, на жаль, чинна система управління містом не відповідає вимогам сьогодення.

Ті люди, які працюють останні 5 років і навіть більше, вже показали, на що вони здатні. На цьому, вважаю, вони себе вичерпали, і багато хто з них повинен піти на заслужений відпочинок. Інші ж мають почати навчатися й зрозуміти, що в найближчому майбутньому зміни є неминучими. Коли зараз я бачу, як розгортають «бурхливу діяльність» на вулицях міста (а ще більше розповідають про це в інформаційному просторі), як ремонтують дороги, як керівники комунальних підприємств інколи ходять дворами й запитують людей, що їм відремонтувати, то у мене є лише одне логічне запитання: «А де ви взагалі були усі ці 5 років?»

А ще нам треба терміново робити все, щоб змінити емоційний стан міста, щоб люди хотіли тут жити, навчатися й працювати. А для цього влада, бізнес і кожен мешканець мають дивитися й працювати в одному напрямку – в напрямку нашого спільного майбутнього. 

Біографія

Володимир Лободін, 41 рік, народився в Тростянці. 

Має 3 вищі освіти: 

• • Сумський національний аграрний університет, економіст-бухгалтер, диплом з відзнакою;

• • Національний університет внутрішніх справ, юрист; 

• • Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, магістр державного управління.

Професійна діяльність:

• • менеджер із регіональних продажів у приватній фірмі «Норд»;

• • заступник голови правління асоціації «Дівітас-Хліб» з питань економіки та фінансів; голова правління;

• • директор ТОВ "Агрофірма «Діброва»" (Тростянецький р-н);

• • заступник начальника управління економіки, начальник відділу соціально-економічного розвитку Тростянецької райдержадміністрації; 

• • приватний підприємець.

З 2005 р. - керівник сумського підрозділу ТОВ "Форент" (м. Київ). 

З 2011 р. й до сьогодні - директор ТРЦ «Мануфактура», менеджер з регіонального розвитку. 

Одружений, виховує доньку та сина. 

Фейсбук: https://www.facebook.com/LobodinVolodymyr

Сайт:  /lobodin.com

®