У травні цього року заявив, що буде претендувати на посаду президента. У Суми він приїхав у рамках туру Україною, під час яких проходять зустрічі «Якої ми хочемо України». 

Але сьогодні вранці публічне і офіційне буде трохи згодом, ми приїхали поговорити з відомим політиком у форматі «без краваток», за чашкою ранкової кави. Розмова відбувається в одному із сумських готелів, у книжковому холі – навколо книжкові полиці і меблі, стилізовані під антикваріат. Роман Безсмертний дійсно без краватки в футболці із написом англійською, яка перекладається як «Зробив себе сам» і джинсах. За вікном вітер розпорошує мляві краплі дощу.

- Як Вам Суми?

- Часто бував у Сумах, коли працював із президентом Віктором Ющенком, для мене Хоружівка, Недригайлів, Суми і Сумщина – все знайоме. Прекрасне зелене місто, завжди мені подобалося. Жаль, що візит припав на таку погоду.

- О котрій годині ви зазвичай прокидаєтесь? 

У нас у сім’ї є два «будильники» (посміхається ) - це двійнята Ліза та Настуся, яким по шість років. Діти малі, тож треба час для них: нагодувати, одягнути, відвести у дитячий садок. Так що не ми із дружиною вибираємо, коли нам прокидатися. Потім доставляю їх в дитячий садок - зазвичай роблю це чотири із п’яти робочих днів тижня. А загалом я завжди прокидаюся рано, бо виріс у селі, а там люди встають разом із сонцем.

- Тобто ви загалом зразковий тато?

- Може, до ідеального тата я і не дотягую, бо те, що стосується виховання чи навчання дівчаток - це дружина. Якщо треба погодувати - це я можу (посміхається). Коли ми їдемо до села, то там сніданок обов’язково готую я. Ось цього тижня поїдемо туди у суботу, тож у неділю саме я буду його готувати.

- Якась улюблена страва у вас є?

- Часто готую для дітей омлет, який особливо любить Настя. Розкажу вам рецепт. До омлету зазвичай додають молоко, тому він часто прогорає. Рекомендую додати туди трішки солі, трішки цукру, долити олії і розмішати - тоді він не пригорить. Ліза більше любить омлет з помідорами і сиром, а Настя ні - їй подобається млинчик, який перетворюється на омлет, якщо додати у нього олію. Лізі також подобається яйце «біллі золте» - яєчня, обсмажена з двох боків. Поки вони їдять, я готую собі –досмажую цибулю, інші інгредієнти. Потім їм я, а вони сидять і дивляться по телевізору канал СТБ – ранкову передачу, в якій теж куховарять. Характерно, що Настя кухонними справами не цікавиться, а от Лізі – цікаво.

- Навіть близнюки бувають різними…

- Так. Наприклад, Настя – це маленька копія дружини, колосальна перфекціоністка – якщо книжки розкидані, то обов’язково поставить їх у порядок, якщо взуття – то обов’язково розставить на поличці рівно. Ліза – повна протилежність: якщо скине взуття, то нехай лежить як лежить. Хоч і двійнята, аде абсолютно різні (посміхається). До речі, одразу після їх народження на нашому будинку поселилася пара лелек. З того часу вони прилітають у своє гніздо кожної весни. Якось одне лелеченя випало з гнізда. Довелося поселити його у хлів, виходжувати, купувати рибу, навіть жаб довелось виловлювати. Можете побачити фото лелек на моїй особистій сторінці у Facebook, відкритій для всіх.

- Часто ранок – це час для мрій і планів. Колись Мартін Лютер Кінг сказав «У мене є мрія». Чи є мрія у політика Романа Безсмертного?

- Звичайно, у мене є чимало мрій. Одна маленька - послухати повністю концерт «Пори року» Антоніо Вівальді на вінілі. У мене є ця вінілові платівка, але ще жодного разу мені не вдалося послухати її повністю На CD та DVD-дисках цей концерт слухав, але на вінілі – не вистачає часу. Бо слухати музику у цифровому форматі - це відпочинок, а на вінілі - своєрідна робота. Треба кожні 15 хвилин піднятися, перевернути платівку, запустити її вручну.

- Не вистачає на це часу навіть у селі, на відпочинку?

- Село - це також робота, це сад, це город. Сам висаджую картоплю, буряк, капусту, помідори і все-все-все. Сам борюся із колорадськими жуками, кошу, сію пшеницю. Дуже люблю доглядати за квітами. У місті – це марафон, старт і фініш. Старт - одягнувся, зробив усе по дому, відвіз дітей до дитсадка, ввечері добіг, роздягнувся, упав спати. Максимум, на що вистачає - це діти, позавчора із ними 40 хв. займався математикою. Це біг без кінця.

- Давайте повернемося до великої мрії…

- Моя мрія не змінилася - це процвітаюча Україна. Це давня мрія, вона такою була і такою залишиться.

- Як ви думаєте, як довго ця мрія буде залишатися мрією?

- Все залежить від того, який вибір зроблять люди. Якщо вони зроблять правильний вибір – шанси на реалізацію цієї мрії зростуть. Якщо неправильний - час на її реалізацію зросте. Але рано чи пізно, навіть у випадковості варіативних чисел, цей час настане. Він настане, у це треба вірити і для цього треба працювати.

- У продовження теми – у багатьох країн, як-то кажуть, вийшло. У Південної Кореї, Сингапуру, врешті у Польщі, що поряд із нами. На Ваш погляд, чому у нас, українців, поки що не зовсім вийшло? Що треба зробити, щоб нам врешті вдалося?

- Спочатку про те, чому нам не вдається. На жаль, більшість історичних подій, про які ми часто з гордістю говоримо як про українську державність – Хмельниччина, скажімо - це лише фрагменти із незавершеним оформленням державності. Ми досі називаємо меморандум, контракт Пилипа Орлика конституцією, хоча виникає закономірне питання - де у цьому документі конституційні засади?

У нас немає сталих традицій державності, традицій, немає державницького суспільства. Ми продовжуємо шукати свою модель держави. Відповідь на це питання має давати еліта суспільства. Що таке наявність еліти? Це насамперед чітко сформульовані суспільні цінності. Бо головне у будівництві держави – це не державні інститути, це ідеї.

От подивіться на наших сусідів – там є ідея Польщі «від моря до моря», ідея Великої Румунії, є ідея Великої Угорщини Атілли, врешті сумновідома ідея «руського міра». І між усім цим ми маємо Україну без ідеї «Великої України».

Переслідувана, репресована у свій час українська еліта ще не завершила формування цінностей для нації. Тому головне на сьогодні – повернути до суспільного простору українську еліту, йти до неї за ідеями. Завдання журналістів зараз, на мій погляд, - просити представників цієї еліти говорити, давати суспільству ідеї, необхідні для формування цінностей. Нам треба слухати таких, як Мирослав Попович, академік Юхновський, Мирослав Маринович, покійний Любомир Гузар. Нам конче треба дивитися у минуле і одночасно формувати майбутнє. Необхідно, щоб на майбутніх виборах люди вибирали цінності – не цифри, ні шоу, а саме цінності. Ціннісний вибір-  це завдання номер один. Тоді відповідь на питання, якою ми бачимо Україну і як зробити, щоб нам все вдалося, сформується сама собою.

Політика - це мистецтво управління державою, політики - це умільці, які вміють управляти державою, а цінності – це поводирі, які ведуть політиків. Якщо ми віримо у брехливі солодкі обіцянки замість цінностей, то і виходить, що замість політиків – шоумени, замість політики – бозна-що. І врешті ми у черговий раз заходимо у тупик. Тому президентські і парламентські вибори – це проблема вибору між цінностями.

- Але ж про які цінності йдеться? Це технології чи ідея великої держави, чи ідея особистого збагачення кожного?

- Для мене ключовою цінністю є людина, родина, праця, дитина, християнські цінності. З моєї точки зору, саме це має стати для нас своєрідним поводирем. От дивіться – уряд приймає рішення в черговий раз збільшити ціну на газ. А де ж тут людина, у якої немає чим платити за нього і відмовитися не можна, бо це життєва потреба? Паралельно скорочуються субсидії. Далі проводиться реформування освіти – а де у цьому реформуванні місце дитини як основи і педагога?

Чому француз чи німець ніколи не запише на свою тещу будинок чи автомобіль? Тому що він відчуває себе самоцінним, йому не потрібно прикидатися неповносправним чи бідним. Через тоталітарний радянський період ми втратили християнські цінності, до яких нам треба повертатися.

- Що б ви сказали українцям, які вважають, що «усі політики однакові», додаючи останньому слову дуже негативний зміст?

- У Біблії є такі слова – лиш той подолає шлях, хто йде. Думки про «всі однакові» народили у тих, хто називає себе політиками, свою контрпропозицію – «із народом не повезло». Політик має йти до людей і пояснювати, що не всі однакові, а люди повинні дивитися до політиків , відстежувати, що він обіцяє і що він робить. Відмахування одних і інших нагадує мені ледачість, небажання працювати.

Ви згадуєте Біблію і Бога. Ви віруючий?

- Так, я православний, хрещений і вінчаний в церкві. Хрещений тут, в Україні, а вінчаний в Білорусі. Віра – це сила, впевненість, переконаність. Іноді ходжу до храму. Для мене храм – не кон’юнктурна річ, тому буваю там зрідка, не по графіку, лише коли відчуваю потребу для душі. Для того, щоб спілкуватися із Богом, мені не треба посередників.

Роману Безсмертному надходить СМС-ка, він вибачається і швидко переглядає її. 

- А ви можете надіслати СМС-ку, наприклад президенту?

- Звичайно, у мене є його номер телефону і іноді я СМС з тією чи іншою інформацією йому надсилаю, бо знаю, що він її точно прочитає. Але чи прислухається - то вже його справа. Ми давно не бачилися і не розмовляли.

- Якими ви користуєтесь гаджетами, здається, Apple?

- Так, у мене все Apple – комп’ютер, телефон, годинник. Я є прихильником всього сучасного, страшенно люблю усілякі примочки і програми. Зареєструвався у Apple-TV, офіційно замовляю і переглядаю там фільми, оплачую за них карткою. Я сучасна людина і живу сучасно. Дуже хочу, щоб ми жили майбутнім. Але водночас проти того, щоб відмовлятися від наших традицій і християнських цінностей.

Ми допиваємо каву і прощаємося - Романа Безсмертного чекають зустрічі із сумським посадовцями та сумчанами.