Окупанти нищили маленьке містечко, позбавляючи людей світла, тепла, можливості купити продукти. Цивільних вбивали просто на вулицях, а інколи й викрадали з їхніх осель. Кілька жителів Тростянця з того часу досі вважаються зниклими безвісти. Окупація міста тривала 1 місяць і 2 дні з 24 лютого до 26 березня 2022 року. У той період наш колега електромонтер з обслуговування підстанцій 35 кВ і вище Охтирської дільниці служби підстанцій 35 кВ і вище АТ «Сумиобленерго» Володимир Лучанінов відновлював електропостачання в місті після обстрілів окупантів, доки це було можливим.

Президент України Володимир Зеленський у 2022 році нагородив Володимира Лучанінова орденом «За мужність» ІІІ ступеня «За вагомий внесок у розвиток і забезпечення діяльності енергетичного комплексу в умовах воєнного стану, особисту мужність і самовідданість, виявлені у ліквідації наслідків аварій на об’єктах енергетичної інфраструктури, сумлінне виконання професійного обов'язку».

«Коли дізнався, що нагородили – не повірив! Сказав директору – це, мабуть, жарт?», – говорить Володимир Миколайович, який майже 30 років присвятив енергетиці. Мешкає разом із дружиною на околиці Тростянця поблизу підстанції 110/35/10кВ «Тростянець», яку й обслуговує. Каже, тихе мирне райське життя в ошатному зеленому містечку перетворилося на фільм жахів.

«Одразу й не вірилося, що прийшла війна. Прокинувся о 4.30 ранку від грому, ми так тоді подумали. Але виявилося, що то вибухи. Потім почалися телефонні дзвінки від друзів, що росіяни прорвалися через кордон, який від нас всього за 30 км, і окупанти вже в селі Солдатському. Це – ще ближче. І годині об 10-11 ворожі колони уже були в Тростянці. Може й раніше, ми того напевно не знаємо… В ніч із 23-24 я саме звільнився зі зміни й застав війну вдома».

Удома й вирішили залишатися, говорить Володимир Миколайович. Того ранку він із дружиною ще встигнув відвідати родичів, далі – згуртувалися з сусідами, обговорили план дій: «Те, що ми тут були не самі, давало натхнення, надію. І звісно я одразу думав, як бути з електроенергією? Не знав, як буду забезпечувати роботу підстанції, але знав, що не залишу її».

Росіяни обстрілювали місто, руйнували житлові будинки, інфраструктуру та енергетичні об’єкти. За той місяць пекла окупанти завдали Тростянцю збитків на понад 100 мільйонів доларів, повідомив голова Тростянецької ОТГ Юрій Бова (з посиланням на дані компанії ReBuildUkraine, яка здійснювала обліт безпілотником над деокупованим містом задля оцінки масштабів руйнації).

У перші три тижні окупації Володимир Лучанінов, ризикуючи життям, ходив на підстанцію й здійснював перемикання, щоб подати людям світло: «Внаслідок обстрілів пошкоджувалися і лінії, і саме обладнання підстанції, та я намагався здійснювати перемикання по резервах, щоб люди ж хоч трішки бачили того світла, хоча б заряджали телефони. Поки це було можливим, робив. Більше нікому, адже туди нереально було дістатися. Все місто – в окупантах, і з усіх енергетиків один я тут поруч мешкаю. Морально дуже підтримував старший майстер Тростянецької дільниці філії «Охтирський РЕМ» АТ «Сумиобленерго» Олександр Полоус. Ми постійно були на зв’язку, він питав, як я тут, тримаюся чи ні. Коли хтось постійно цікавиться, воно якось веселіше було. І таким чином ми забезпечували розподіл електроенергії, поки росіяни повністю не добили, навіть резервні лінії».

На запитання, чи страшно було самому пробиратися на підстанцію, яка є режимним об’єктом і на яку можуть зайти вороги, відповідає: «Тоді якось про це не замислювався. Вже потім осягнув усі ризики. А до того - я просто хотів дати людям хоч трішки світла. Дружина мене дуже підтримувала, ми проводили, можна сказати, розвідку – розпитували по сусідах про обстановку, щоб не натрапити на окупантів – де їх бачили, що вони робили, куди рухаються – все нам передавали жителі сусідніх вулиць. Як тільки затихало – я одразу на підстанцію. І поки свої професійні обов’язки виконував, дружина з сусідами спостерігали за місцевістю, чи все тихо, чи нікого немає. Був такий момент, що неподалік вони проходили… Метрів за 80 від нас. Тоді дійсно затамував подих від страху».

- А в укриття ховалися?

- Так, коли був у ворога, так би мовити, останній акорд у Тростянці. Під час звільнення міста точилися важкі бої, то окупанти багато наших будинків по вулиці побили. Вікна в нашій оселі теж повилітали

- Який момент був найризикованішим для Вас?

- В окупації – кожного дня. Бо йшов на підстанцію і не знав, коли і куди прилетить і чи не зустрінеш їх там, і чи вернешся назад.

- Що допомагало триматися?

- Тільки люди, які поруч!

- Яким був момент, коли Ви дізналися, що наші ЗСУ звільнили місто?

- Це не передати словами. В нас до того така система прослідковувалася, що кожного ранку чуємо – гуде. Це росіяни приганяли 4-5 танків до нашої вулиці й звідси стріляли вверх, в Нескучне, в бік лікарні. А одного дня ми чуємо, гуде і гуде, довго. Вирішили визирнути, що воно там таке суне? І побачили, що то вже наші хлопці їдуть, прапори українські майорять. Радості звісно було… не передати!

- Ваші перші враження від того, як побачили, що окупанти зробили з Тростянцем?

- Боляче… Постраждало сильно наше містечко, ніхто не думав, що аж так буде. Але дякуємо ЗСУ, живемо тут, працюємо. Шана і уклін, що визволили нас! Допомагаємо захисникам і захисницям, бо знаємо, що таке «руський мір», бачили на власні очі, що вони роблять з простим мирним маленьким містом.

Старший майстер І групи Тростянецької дільниці Філії "Охтирський РЕМ" АТ "Сумиобленерго" Олександр Полоус розповідає, що працювати енергетикам під час окупації було неможливо, але вони це робили, доки мали нагоду: "Ніхто з енергетиків з окупантами не вів жодних перемовин, не намагалися ми навіть, адже або були б наші люди вбиті, або якісь змови ворог пропонував би – а це недопустимо. Життя людей для нас найцінніше! Тому перші три тижні бригади пробиралися до місць пошкоджень електрообладнання "в тиху", кущами, й заживлювали окремі ділянки від Охтирки та інших сусідніх міст. Так було до 14 березня, а згодом росіяни перебили всі можливі резервні лінії й місто поринуло в темряву". Олександр Миколайович додає, що працювати на Тростянеччині небезпечно й досі, адже досі існує мінна небезпека: "Наш колектив має непоправну втрату. 7 квітня 2022 року, коли ми активно працювали над відновленням енергосистеми Тростянецької громади, авто з нашою бригадою підірвалося на протитанковій міні. Двоє працівників були поранені, один – загину. Це Олександр Сокольник, електромонтер з експлуатації електролічильників. Світла вічна пам'ять герою-енергетику та співчуття рідним! Він живе в наших серцях і кожного дня хвилиною мовчання ми вшановуємо його світлу пам'ять і пам'ять про всіх загиблих на цій війні".

Олександр Полоус додає, що не зважаючи на складнощі роботи в енергетиці під час війни, колектив вдалося зберегти, після окупації всі люди повернулися до роботи й нині продовжують нести світло кожному дому!

«Енергетика Незламності» від “Сумиобленерго”

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!