На початку повномасштабного вторгнення Віталій, з другом Олександром Бандрабуром, узяли в руки зброю та захищали рідне місто в лавах територіальної оборони. Далі, згадує побратим, Калюжний продовжив службу в 91 інженерному полку, пише Суспільне.

"Як через Охтирку вони їхали, ми з ним разом взяли автомати. Ну ми ж тоді були ще не в ЗСУ. А як тероборона. Захищали, Охтирку відбивали з ним разом. Як вони їхали через Дачний, ми залізли на кришу військової частини. На казарму залізли. Люди там були такі, що ні разу не воювали. Всі брали в руки автомати, гранати. І ми їх почали вибивати звідси. А потом всі пішли в ЗСУ. Хто куди", – розповів друг загиблого Олександр Бандрабур.

Загинув воїн під час виконання службових обов'язків 16 вересня в районі Черкаського Дніпропетровської області.

Військовослужбовець Артем Петров служив з Віталієм в Охтирці в 91 полку. Хлопці до цього навчався разом в школі № 5, яка розташована в центрі мікрорайону Дачний. Дружили з дитсадка, згадав Артем.

"Разом займалися спортом, також полюбляв рибалку. Був гарним чоловіком. Завжди ввічливий. Відданий дружбі. Це був найкращий друг. На превеликий жаль ми втрачаємо найкращих людей", – розповів Артем.

Батько Віталія — капітан десантних військ, один з лідерів громадського формування "Десантура". Підтримати родину прийшли й товариші з "Десантури", розповів товариш батька загиблого Сергій Комлик. "Пишався дуже своїм сином. І він завжди говорив: "А мій син захищає Батьківщину!", – розповів Сергій Комлик.

Поховали 35-річного Віталія Калюжного на Юр'ївському кладовищі, поряд із могилами його рідних.