Провести в останню путь Олексія Сердюка прийшли майже всі мешканці Чупахівки. Однокласниця бійця Катерина Заревник говорить, що Олексій був творчою особистістю, пише Суспільне.

"Він був дуже веселим, завжди приходив на допомогу, якщо нам потрібно було щось допомогти в класі, десь виступити, підготувати якийсь захід, то завжди допомагав і був такою родзинкою і веселим хлопцем. Ми разом ходили до художнього гуртка, в будинок культури. Виступали тут і в районі. Також ходили на гітару", – згадує однокласниця бійця.

Суспільне Суми

Олексій загинув захищаючи Чернігів. Саме там, де була зроблена його перша гітара, на якій вчився грати, говорить його вчитель Максим Науменко. "Він приніс чернігівську гітару – стареньку, з радянських часів, яка була досить незручним інструментом. Але не зважаючи на це, він опановував цей інструмент, був дуже старанний хлопець".

Валерій Мачула говорить, що кожного дня розмовляв з Олексієм телефоном, товариш розповідав йому про оборону міста.

"Коли підійшли до Чернігова, бої були кожен день. Кожен день він дзвонив і кожен день, в оточенні були, казав, що кадирівців багато. Повністю розбиті були, їх лишилося четверо, вони ховалися в полі, кадирівці оточили їх. Вранці прийшла допомога, врятували, кадирівців розбили, їх чотирьох врятували. Це був їхній передостанній бій. За 2 дні, при виїзді з Чернігова – дитячий садок і школу охороняли. Вночі була школа розбита, їх взяли в оточення і…", – пригадує товариш загиблого бійця.

Суспільне Суми

Олексій Сердюк загинув 5 березня, в нього залишився брат-підліток.

Перепоховали у Чупахівці братів Андрія та Олександра Козирків. "Після закінчення Полтавського ліцею залізничного транспорту хлопці, у 2014 році виявили бажання захищати Батьківщину і пішли добровольцями на фронт. Андрій 4 роки прослужив, а Олександр 3. Повернулися пораненими додому доліковувати рани. Але на початок вторгнення 24 лютого 2022 року, не вагаючись пішли у військкомат захищати державу", – розповів односелець хлопців Іван Декун.

Суспільне Суми

Мати братів, Раїса Козирко, говорить що сини служили на сході України в різних підрозділах. Старший Андрій у 2014-му був під Донецьким аеропортом.

"Отримав поранення у середині листопада в селі Піски в районі аеропорту. Служив він добровольцем у Добровольчому батальйоні ОУН УПА. Саша, також після закінчення, трошки попрацював, потім пішов за контрактом служити. Відслужив він 4 роки, був у "гарячих" точках, 4 ротації, був нагороджений медаллю за участь у бойових діях – Успенка, Вугледар", – розповіла Суспільному мати Олександра та Андрія Раїса Козирко.

Суспільне Суми

Та після демобілізації пішли працювати разом на Лебединський хлібокомбінат. Андрій випікав хліб, а Олександр – розвозив, працював водієм.

"Вони старалися, особливо останнім часом, бути вдвох. І так удвох вони і загинули 26 лютого у військовій частині. Їх поховали на Алеї Слави Охтирки, тому що не було можливості їх впізнати, вони дуже були обгорілі обидва і ми чекали ДНК. Нам 3 травня сказали результати ДНК. Вони і там, на Алеї Слави були поховані разом під 10 та 11 номерами", – говорить мама братів.

У Андрія лишилася донька 6 років, а в Олександра дворічний син. "Залишили по собі добру пам’ять на землі та залишили батьків в гіркоті і плачі, залишили жіночок своїх і маленьких діток. Героям Олександру і Андрію, які своїм тілом перекрили ворогу дорогу і Охтирка в нас стала нескореною", – сказав односелець чоловіків.