Чому пішла на службу та з якими викликами зіштовхується, медикиня розповіла кореспондентам Суспільного.

У цивільному житті Наталія Головащенко працювала медичною сестрою хірургічного відділення в колонії суворого режиму. Жінка розповідає, рік тому була мобілізована до лав ДПСУ.

"Мобілізувалася тому, що мій чоловік служить у ДПСУ у 15 прикордонному загоні. Очікуючи чоловіка додому, і постійно переживаючи, щодня ставила йому питання: "чи є у тебе місце на службі для мене?" Він постійно мені говорив: "немає і не буде, і навіть не проси". Одного дня він мені зателефонував і повідомив: "будеш служити". Я відповіла: "так, буду", — згадує Наталія.

Пані Наталія ділиться, її чоловік також служить лікарем: "Мій чоловік Андрій — капітан. До початку війни він був за кордоном. Щойно побачив, що у нас почалися бойові дії, в той же момент прибув додому. Хоча до цього, 2 роки і три місяці не приїжджав. Дома побув всього 5 днів і пішов служити. У мене двоє чудових синів: старший Олег, йому 23 роки, молодшому Павлу — 17".

Жінка говорить, їй довелося побувати у різних гарячих точках: "Перша точка — це був Куп'янськ. Це була найважча точка фізично. Був надто великий потік, дуже багато було пацієнтів і ми спали годину-дві на добу — це максимум. Там був чудовий колектив. Там зібралися спеціалісти високого рівня. Це золоті люди. Я з ними працювала і набувала досвіду. До цього у мене був спокійний розмірений робочий день. Не потрібно було кров капати по 5-6 літрів, не потрібно було швидко реагувати. Далі була Шейківка і наступний Вовчанськ".

Наталія Головащенко під час роботи. Фото з особистого архіву жінки

У Вовчанську, пояснює медикиня, через постійні обстріли, по 4 доби не мали змоги виходити з приміщень: "Там було дуже багато обстрілів і кожного разу бігли в укриття, яким слугував коридор. Там ми ховалися. Найгірше були КАБи. Коли вони летять і вибухають, це відчувають всі і всім страшно".

Наталія пригадує моменти з фронтового життя, які особливо вразили: "Дві доби людина пролежала під відкритим небом, всі думали, що він 200-й. Підняли дрон, щоб подивитися, де забирати хлопців і побачили, що він рухає рукою. Евакуаційна група забрала його з поля бою і привезла до нас. Він був живий, поранення з проникненням в голову".

Наталія Головащенко. Суспільне Суми

За словами медикині, часом є кілька хвилин на порятунок бійця і жодного шансу на помилку: "Якщо у нас на операційному столі лежить поранений, якому треба надавати допомогу, ти вже не бачиш і не чуєш ні КАБів, ні вибухів, тобі треба чітко працювати. Робота анестезиста — це чітке виконання наказів анестезіолога. У нас дуже гарний колектив. Ми всі на своєму місці. Ми як злагоджений механізм. Всі працюють на своїх напрямках і все працює, як годинник. Я щаслива, що потрапила у наш дружній колектив. Бо кожен по-своєму унікальний. Почуття гумору дуже гарне. Навіть коли переживали і боялися, але жартували і страх минав".

Пані Наталія каже, під обстрілами бувало важко, як фізично, так і морально, але поруч завжди були люди, які не давали впасти у відчай, зневіритись і опустити руки: "Найкращі служать. У них поранення одне, друге, третє, а він рветься на передову. І радіємо за цих дітей, що таких маємо. 20-22 роки — це, по суті, діти, але вони мотивовані, вони рвуться у бій. З них треба брати приклад нам всім. Заради них я тут".

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!