- О привіт! - відчув чиюсь  теплу долоню на своєму плечі.

Обернувся. Переді мною - знайомий, якого не бачив із десяток років.

- Привіт!Додому? - поцікавився я.

- Так…Так, - занадто весело затарабанив знайомий, наче боявся, що його слова потонуть у людському шумові.

Ми втиснулися до салону, відшукали свої місця - вони поруч. Автобус, пирхнувши димом, який засотався у відчинені вікна, покотився з платформи, вирулюючи на трасу. Пасажири розсівшись, вгамувалилися, а потім і повністю заспокоїлися.

Спочатку ми тихо говорили про те, про се - про погоду, футбол, нинішню політичну ситуацію. Потім знайомий промовив:

- У мене ж одна матуся лишилася. Все наче й у порядку - бізнес маю, гроші нормальні…

Замовк. Глянув у вікно. Тоді:

- Особисте життя, правда, якось не складається…Тричі одружувався і - невезуха…Є шестеро дітей від трьох жінок. Та всі вони не зі мною…Тепер я на Камчатці живу…

- Удома давно був? - перевів я на інше розмову.

- Давненько…Досить давненько…Років з вісім, здається. Все ніколиться. Кажу ж, бізнесом займаюся. Фірма чимала, сил та здоров’я багато в неї вклав, - на мить задумався, потім. - Заїду, думаю, неньку провідаю. Вона ж уже в літах, хвороби всілякі її достають. Із рідні, окрім мене, нікого не лишилося. Я їй подарунків всіляких везу, ліків імпортних…І оцей букет квітів у Києві купив. Дуже боявся та й боюся, щоб не зів’яли… Правда, красиві?

Він бережливо переклав з руки на руку  чималий букет червоно-сріблястих троянд.

- Вона їх дуже любить, - ледве не пустив скупої чоловічої сльози. - Та ти ж про це в своєму нарисі про неї писав. Про майстриню - вишивальницю. Пам’ятаєш? Вона мені вирізку з газети прислала - аж на Камчатку…

- Любила, - ненароком вирвалося в мене.

- Як любила? Чому любила? - здивовано глянув на мене.

- Минулого тижня в газеті некролог від сусідів надрукували, - відповів я, картаючи  уже себе в душі за те, що краще б про це знайомий дізнався вже вдома.

- Як же так? Як же так? - обличчя його зблідло. - Не знайшли, знач, сусіди мене…Не знайшли. Я ж у Німеччині був, контракти заключав. Оце і їду звідти… Заїхав до Києва, потім - до Сум…З однокурсниками зустрівся…Роками не бачилися. А тут - нагода…А сусіди, мабуть, не знайшли  таки мене…

- Мабуть, що не знайшли, - погодився  я.

Букет червоно-сріблястих троянд поволі випав із тремтячих рук знайомого і впав між сидіннями автобуса…