Додамо також, що костуром на Вінниччині називають спеціальний ніж, що скребе, тому не випадкове і поширення в тих краях такого прізвища, яке відповідає й вибору життєвого ремесла митця. Як зазначав філософ Павло Флоренський в роботі «Имена»: «…словесный облик имени открывает далекие последствия в судьбе носящего это имя». І в цьому вкотре переконуєшся, закривши останню сторінку цієї книги.
Факти біографії Леонтія Костура вражають своєю несподіваністю. Їх вистачає на цілий пригодницький роман. Арешт за підозрою в шпигунстві, праця на уранових покладах, відрахування з інституту за «невірне сприйняття радянської діяльності», «тьорки» з криміналом, некролог про власну смерть – перелічувати можна довго. Ким тільки він не працював: електромонтажником високовольтних ліній, художником-постановником театру, сторожем у музеї, пожежником, землекопом, «сірим» маклером на ринку нерухомості, майже ніколи при цьому не залишаючи пензля.
Як правило, доля багатьох талановитих людей, котрі, як і Л. Костур, виїздили з колишніх союзних республік, залишала їх в Росії, але з ним і тут сталося все навпаки. Він повернувся після десятків років поневірянь знов в Україну, але не на рідну подільську землю, а на Слобожанщину, переїхавши в Суми, де живе і працює з 1990 року.

Вхід вільний.