На 35-му році передчасно згасла земна дорога відважного захисника - Сергія Олександровича Бабича (01.09.1991 - 31.08.2026 рр.). До свого ювілею він не дожив лише один день...

Сергій виріс у Глухові у великій та дружній родині, де дітей навчали головного - чуйності й добросердечності. Він змалечку більше опікувався іншими, ніж собою, оточував теплотою близьких, а власний біль волів тримати в собі.

Здобув освіту в ЗОШ №6, а згодом - у Глухівському професійно-педагогічному коледжі, де опанував фах столяра та зварювальника. Працював за покликанням. Дуже полюбляв майструвати. Виготовляв не лише меблі, а й вирізав витончені вироби з дерева, вкладаючи в них творче натхнення.

Він був із тих світлих людей, які цінують кожну мить і дбають про рідних тут і зараз. Війна відібрала можливість будувати далекоглядні плани, тож Сергій жив і працював так, як і більшість сумлінних українців - прагнув заробити копійчину й підставити плече родині.

Навесні 2025 року його мобілізували до лав Державної прикордонної служби України. Побратими згадують захисника як надзвичайно відповідального, самовідданого та дисциплінованого воїна, який із честю боронив рубежі рідного краю.

Сергій перебував на одному з найважчих напрямків - в Есманьській громаді, що нині стала епіцентром запеклих боїв. У травні 2026 року його позиції потрапили під нищівний удар КАБів та ворожих «молній». Отримавши важкі контузії й ушкодження зору, він пройшов лікування та реабілітацію і знову повернувся до побратимів.

30 серпня воїн востаннє зателефонував рідним, повідомивши, що вирушає на позицію. Проте дістатися пункту призначення не вдалося, адже дорогою Сергію стало зле. Його серце, що витримало ворожий вогонь, не винесло надлюдського навантаження й зупинилося поблизу населеного пункту Кореньок.

Сергій звик до гомінкої родинної атмосфери й саме в ній почувався найзатишніше. Не прагнув багато для себе - віддавав усе, щоб допомогти братам і сестрам. Завжди з особливою ніжністю підходив до матері, аби пригорнутися й розпитати про її самопочуття. Мріяв впевнено водити власний автомобіль, але скласти іспит на права так і не встиг через те, що військовий обов'язок вимагав повної віддачі.

У захисника залишилися батько, мати, двоє братів, дві сестри, дві племінниці.

Глухівська міська рада, виконавчий комітет та вся громада висловлюють глибокі співчуття родині воїна, повідомили в мерії Глухова.

Вічна пам’ять і слава Захиснику, який віддав життя за Батьківщину та кожного з нас.

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!