Вітаю! 

Хочу поділитись з вами своєю невеличкою історією. Одразу попереджаю, що я не знаю напевне, чи правильні наші батьківські вчинки, але досвід, що ми отримали - досить не з найгірших

Отож, мій син у 2017 році закінчив 9-й клас. Після чого, ми зробили, так би мовити, невеличке засідання по вирішенню питання - куди ми далі будемо рухатись у навчанні. 

Наші старійшини (мої батьки) наполягли на продовження школи (10-й та 11-й клас), щоб надалі перейти до Університету, на факультет прикладної математики або ж кібернетики.

Ми ж чоловіком запропонували варіант навчання у коледжі, за спецальністью програмування. 

Але ось рішення самого сина нас тоді досить здивувало і не на жарт збентежило... Він забракував обидва варіанти (вірніше, пропозицій було набагато більше, це ми вже звели усе до основних) і проявив бажання надалі йти тільки на IT курси, пояснюючи це, ніби як, більш високою практичністю...

Ніхто з нас, звісно що, на таке не погодився, адже курси можна відвідувати і паралельно до навчання. Але ні, син ніби як навмисне знайшов напрямок зі стаціонарною формою навчання... )) Професія - розробка програмного забезпечення у закладі "Академія Шаг"... Курс тривалістю 2,5 роки. 

Зізнаюся відверто - ніхто з нас тоді не погодився, адже нікому взагалі не була відома ні та академія, ні спеціалісти, які її завершували і мають що про це усе розповісти. Тому, у результаті, усе дішло до величезного сімейного скандалу...

Розмову вирішили перенести ще на 1 місяць, щоб охолонути та зібратися з думками. Через місяць рішення сина не змінилось, а ще й навпаки, закріпилось рядом доказів на прикладі людей, які здобули чи ще здобували на той час там освіту і могли сказати своє враження. Я не полінилась та зустрілась із кожним ) Їх, правда, було не дуже багато - один хлопець та дівчина, що ще не завершили заклад, та ще двоє хлопців, які вже були влаштовані на роботу за спеціальністю. 

Враження від знайомства у мене залишились двоякі. Я усе рівно до кінця ні у що це не вірила і першим ділом стала підозрювати, що син просто підмовив якихось своїх знайомих товаришів ) Тим не менш, виявити я цього у результаті все одно не змогла, але враження від того сильно не покращились.

Ще близько тижня я залишалась у роздумах і далі у своїй голові прокручувала можливі варіанти розвитку. Але, врешті решт, прийшла до висновку - якщо ми відправимо дитину насильно навчатись туди, куди він йти не хоче - результату з того доброго ні у якому разі не вийде. Я добре пам'ятаю, так само, я це було колись зі мною. І я все одно пішла навчатись на економіста, хоча батьки хотіли віддати мене на юридичний факультет. І я ні тоді, ні зараз, відверто ні про що не жалкую А у іншому випадку могла б...

Отож, з величезною кількістю умов та застережень, але віддали малого туди, куди він обрав. Я страшенно переживала увесь цей час, що фінал буде досить плачевним, а гроші та час беззворотньо втраченими. Немає сенсу переказувати про величезну кількість наших подальших сварок, які були спричинені цим станом. 

Результат - мій син вже як півроку зараз працює на канадську стоматологічну компанію і заробляє більше, ніж ми з чоловіком обидвоє!! ))) 

Це, правда, не перша його робота, щось починалось і за копійки. Але це можна віднести до етапу практики після завершення навчального процесу. 

Отож, я так само спостерігаю і за іншими людьми - чи то за своїми знайомими, чи то за чиїмись. І бачу просто безліч варіантів можливого розвитку подій. Я знаю про випадки, коли навіть червоні дипломи, сувора дисципліна та величезні витрачені ресурси усе рівно приводили до непередбачуваного фіналу, коли виявлялося, що усе це було нікому непотрібним. І на прикладі свого сина я бачу зовсім зворотній результат...

Звісно, я не знаю, чи вчинили ми вірно, але наразі фінансово це себе досить навіть оправдовує. Все одно, це лише тільки початок і у майбутньому, можливо, усе ще має змогу змінитись. Але, у будь-якому випадку, навіть зі сторони оплати це рішення поки що повністю себе оправдовує. І хоча я вважаю, що не маю права на такі поради, але мені б хотілося, щоб інші теж могли взяти до уваги і такий досвід, коли іноді ми усе ж таки маємо йти назустріч своїм дітям і рахуватися так само з їх думкою, не нав'язуючи нашого власного та дещо для них застарілого бачення світу (чого ми за собою, як правило, помітити майже не в змозі).

Отож, я бажаю усім щирості, розуміння та взаємоповаги, і нехай це допомогає усім нам бути завжди уважними та щасливими. Бережіть себе та своїх рідних!