Різниця між вище зазначеними договорами полягає в моменті набуття права власності на майно.

Договір довічного утримання передбачає передання набувачеві у власність будь-якого нерухомого або рухомого майна, що має значну цінність, замість чого набувач зобов’язується забезпечити відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Особливостями такої угоди є те, що:

• - право власності на майно набувається в момент укладання договору;
• - новий власник не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти майно, передане за цією угодою;
• - гарантією дотримання вищезазначеної умови є накладена нотаріусом заборона, яка обов’язково реєструється у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
• - цей договір не має визначеного строку дії;
• - час утримання залежатиме від тривалості життя відчужувача, якщо договір не буде розірвано з підстав передбачених законом;
• - сторони вправі самостійно визначити в договорі розмір, обсяг і періодичність надання матеріального забезпечення, види і зміст догляду (надання житла, придбання продуктів харчування тощо);

• - за взаємною згодою сторони можуть змінювати умови договору.

Уклавши спадковий договір, набувач зобов'язується виконувати розпорядження відчужувача і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Особливостями даної угоди є те, що:

• - право власності на майно виникає у набувача тільки після смерті відчужувача;
• - у такому договорі може прописуватися обов’язок щодо вчинення певних дій, як майнового, так і немайнового характеру (наприклад, поховання, встановлення надгробка тощо). Лише після їх виконання особа набуває права власності на майно;
• - нотаріус, який посвідчив спадковий договір накладає заборону відчуження на визначене у ньому майно;
• - процедура оформлення спадщини у такому випадку поглинена оформленням спадкового договору і подальші дії по її оформленню набувачу не потрібно виконувати;
• - заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним.