Трудности перевода
эрзац или суррогат языка
Украинский язык состоит на 80% из польских слов (даже таких как -але,-ранок,-хiба и т.д. только пишутся они латинскими буквами в польском языке...просто во времена ополячивания была тотальная неграмотность на Украине), дало о себе знать польское господство. Но интересен тот факт, что отсутствуют древние письмена на украинском языке. И чем древнее брать документ, тем больше язык в нем становится похож на старославянский язык, который между прочим сохранился в своем первозданном виде и сейчас, на нем идут службы в церкви...когда земли, бывшие под Польшей, перешли к Российской Империи, царским чиновникам не было никакого дела до языка малограмотного населения Украины, который был не пригоден, ни для делопроизводства, ни для употребления...тотальная неграмотность, которую впоследствии ликвидировал Ленин!!! люди разговаривали как могли, слыша чужую польскую речь захватчиков(панов)....и именно разговаривали, писать и читать не могли поскольку были неграмотными, а если бы были хоть сколько-нибудь грамотными, то писали бы латиницей, как пишут в Польше...впоследствии была принудительная украинизация 20-30 годов, а именно, вводились в обиход и переводились на украинский совсем диковинные слова, которые по мнению тогдашних украинских чиновников, звучали слишком по-москальски...так, например, вместо слова аэропорт было введено совсем диковинное слово летовище....а вместо слова группа, было введено совсем не применимое к людям, слово "гурт", что означает стадо....или например слова шкира-кожа, но в украинском словом шкира почему-то заменяется как кожа человека, так и шкура животного...и к слову сказать, этот процесс продолжается и по сей день!!!! а именно, вводятся в язык заимствования, как из польского, так и из немецкого языков....например, слова накшталт, на шпальтах, порцелян - немецкого происхождения, кто владеет немецким- в курсе!!!!!!и этот новояз, или эрзац, называется теперь украинским?!!!!!!
Форум
Статистика
Всего тем на форумах 179681
Все сообщения 272373
Всего зарегистрированных пользователей 65032
Последний зарегистрированный пользователь beredis
гость
Мелетій Смотрицький (світське ім'я — Максим Герасимович; 1577 — 27 грудня 1633) — письменник, церковний і освітній діяч Речі Посполитої, український мовознавець, праці якого вплинули на розвиток східнослов'янських мов. Автор «Граматики слов'янської»(1619), що систематизувала церковнослов'янську мову. Автор ідеї про відродження православ'я в слов'янському світі на базіМосковського царства[1].
[ред.]Біографія
Мелетій Смотрицький народився у сім'ї українського письменника-полеміста Герасима Смотрицького, або у містечку Смотрич, тепер смт. Дунаєвецького району Хмельницької області, або у м. Кам'янець-Подільський цієї ж області. Навчався в Острозькій школі, потім (1594—1600) — у Віленській академії; слухав лекції в Лейпцизькому, Віттенберзькому й Нюрнберзькому університетах. Імовірно, за кордоном одержав учений ступінь доктора медицини.
У 1601 році мешкав у маєтку Соломирецьких під маєтком, де навчав молодих князів. Близько 1608 прибув до Вільна, де, ймовірно, викладав у братській школі. Під псевдонімом Теофіл Ортолог 1610 надрукував свій видатний полемічний твір «Тренос» («Θринос»). Приблизно в 1615—1618 викладав церковнослов'янську та латинську мови в Київській братській школі, був одним з перших її ректорів. У 1616 виходить його переклад староукраїнською мовою «Євангелія учительного… Калиста». У 1618повернувся до Вільна, де в Святодухівському монастирі постригся в ченці під ім'ям Мелетій.
1619 року у м. Єв'ї (Вевіс) біля Вільна вийшла друком його славнозвісна праця «Грамматіки славєнския правилноє Сvнтаґма». Деякі біографи Смотрицького пишуть, що він у 1617—1620 роках склав лексикон (але жодних слідів словника не збереглося), а ще раніше (1615) у Кельні опублікував граматику грецької мови. Брав участь у написанні «Букваря языка славенска», надрукованого 1618 року в Єв'ї.
1620 висвячений на архієпископа полоцького, єпископа вітебського й мстиславського. Після цього видав низку антиуніатських творів, за що зазнав переслідувань польських властей.
На початку 1624 Смотрицький вирушив з Києва у подорож на Схід (Константинополь, Палестина, Єгипет). Навесні 1625 повернувся до Києва. У 1627 перейшов на бік унії, був архімандритом Дерманського монастиря. Папа Урбан VIII дав Смотрицькому титул ієрапольського архієпископа. Протягом 1628—1629 років видав кілька книжок, у яких виправдовував свій учинок, агітував за унію, за скликання собору для примирення українських церков.
Помер Смотрицький 1633 року у селі Дермань (нині Здолбунівський район Рівненської області); похований у Дерманському монастирі.
profitmaker
це не стародавнi письмена....
гость
Ось хто поклав початок і українській мові, москалі до речі теж користувалися "Громатикою словянською" етнічного українця Мелетія Смотрицького.
гость
Все, що написано старослов'янською на території Київської Русі це наше українське надбання, а те що кацапи теж підшиваються під Київську Русь, хоча вони не мають ніякого відношення до неї, це вже така справа.
Гость
Пріск Паннонський, який особисто бачив Аттілу (Гатило - порівн. Кирило, Бурмило - абсолютно українське звучання) і залишив запис почутих ДВОХ "гуннських" слів, зафіксував "мед" і "страва" - слова українські, слов"янські. але зовсім не кацапські ))) крім того, римлян "гунни" зустрічали хлібом-сіллю ))) ну, та не дарма "гуннів" звали тоді частіше скіфами )))
ну іще
Понедельник, 24 Января 2011 г. 00:44 (ссылка) + в цитатник
Санскрит у контексті історії української мови
У 50-і роки XX століття болгарський мовознавець В. Георгієв звузив круг прабатьківщини аріїв до пониззя Дніпра. Це знайшло підтвердження в серії статей російського мовознавця О. Н. Трубачова «Іпdоагіса в Північному причорномор'ї» (1975-1981), які в 1999р. були опубліковані окремою книгою.
Артур Кемп у книзі «Біла раса: марш титанів», Дж.Гінкс та Л.Вуллі у книзі «Історія створення культури і проявлення науки», Ґеорг Біббі у книзі «Чотири тисячі років тому» подають карти розселення білої раси (оріїв/аріїв): з Наддніпрянщини по всій Євразії.
«Веди – найстародавніший пам’ятник людського ума, яким розпоряджається людство... Оріяни принесли з собою визначені поняття та вірування, які вони продовжували розвивати в Індії. У Ведах обожнюється чарівна природа Оріяни-Скитії-Руси-України»(С.Радгакрішнан, президент Індії, історик).
«У Ведах немає згадки про банани, оливки, пальми, пустелі, мавп, верблюдів, жирафів, а є згадки про ос, лососів, рисей, оленів, ведмедів, вовків, бджіл. Тобто, про весь той світ, що належить просторові на захід від Уралу і на північ від Чорного моря» (Креґем Кларк, Стюарт Піґґот, англійські дослідники Вед).
«Оріянська група походить із широких просторів Дунаю, Дніпра та Дону» (Джавахарнал Неру, прем’єр-міністр Індії).
«Учені тепер вважають Україну найбільш правдоподібною батьківщиною індо-європейців» (Герберт Дж. Мюллер, історик. Цитата з книги «Воля у стародавньому світі»).
«Арії вийшли з території України» (Джан Бовле, історик. Цитата з книги «Людина у віках»).
«Материнською землею індо-європейських народів є простори на північ від Чорного моря» (Р.Гіршмен, археолог, історик, професор Сорбонни. Цитата з книги «Іран»)
«Предки арійців жили у Подніпров’ї... Є всі підстави вважати, що «Рігведа» зародилася на берегах Дніпра. В літописах згадується слово «останці». Це ті, хто залишився жити (на берегах Дніпра), хоча племена вирушили до Індії. Мій заклик до українців: займіться вивченням санскриту (яким написана індоарійська «Рігведа»), за мовними ознаками знайдіть серед своїх племен «останців» — і відновіть зв’язок часів...» (Б.Рибаков, академік. Цитата з передмови до книги М.Кікешева «Заклик до слов’ян»)
«Україна більш, ніж інші країни Європи та Азії може претендувати бути землею аріїв» (М.Маюмдар, віце-президент Декка університету (Індія), один з найвизначніших дослідників стародавнього світу. Цитата з книги «Історія і культура індійського народу»)
«Я бачив пам’ятки аріїв і козаків біля Кременчука, а також у Переяславі... Можу сказати тепер: Україна є прабатьківщиною аріїв» (Арвінд Аллок, директор інституту охорони національних пам’яток Індії)
«У степах Східної Європи і започаткувалася більше, ніж 5000 років тому індоєвропейська мова, її діалекти роз’єдналися на мови, які поширили багато народів світу» (А.Діамонт, мовознавець. Цитата з книги «Історія та оригінальність мови»).
“Займаючись довгий час порівнянням арійських мов, я прийшов до висновку, що українська мова не тільки старша всіх слов’янських, не виключаючи т. зв. старослов’янської, але й санскриту, грецької, латини та інших арійських” (Міхал Красуцький, мовознавець. Цитата з книги «Древність української мови»).
«Санскритська мова є європейського походження. В Азії вона поширилася тому, що до Індії далеко перед народженням Христа прибули орії з України» (Р. Латґем, дослідник санскриту. Цитата з книги «Етнологія Європи»).
Жодна мова не оповита таким серпанком загадковості й пошани, як санскрит. Його називають прамовою людства, священною мовою, мовою богів. І це при тому, що до 1762 року вчені Європи й гадки не мали про існування такої мови. Лише починаючи з цього року, коли англійці загарбали Індію, до вчених світу почали надходити відомості про санскрит як мову священних книг, а отже, як найбільш давню літературну мову планети.
Хоча в мовознавчих колах активно пропагувалася ідея єдиної прамови для всіх європейських мов, однак на таке високе місце здогадувалися ставити хіба що тільки грецьку та латинську мови. Однак ні одна, ні інша не витримує жодних спільно-загально-прамовних випробувань. А романо-германські мови, як в значній мірі похідні від тих же грецької та латинської, відповідно, не могли розглядатися в ролі спільної індо-європейської прамови.
Слід зауважити, що Західною Європою, починаючи з епохи Просвітництва ігнорувалися будь-які східноєвропейські (слов’янські) чинники в науці. А тому ніхто і не збирався досліджувати мови слов’янських народів, які на той час втратили державність і були колоніями то Європейських держав, то азійських Росії і Туреччини.
Довгий час вважалося, що спільна прамова давно зникла, її носії або вимерли, або були асимільовані, а самої мови, як такої, немає ні в реліктових діалектах, ні в жодних записах.
Власне санскрит став справжнісінькою знахідкою для Європи, значення якої, втім, і до сьогодні Європа не збагнула. Однозначно можна стверджувати, що санскрит значно давніший і від грецької, і від латинської мов. Він узагалі багатьма вченими розглядається як найдревніша з усіх мов світу (у всякому разі з тих, які розвинулись до письмової фіксації).
У цьому контексті цікавим є той факт, що у санскриті - більше тисячі українських слів, вживаних і донині. Крім того, вивчення давньоукраїнської мови дозволило французу Ж.Шампольйону у 1822 році прочитати єгипетське письмо і відкрити культуру Стародавнього Єгипту. У 1975 р. болгарин-поліглот Джон Стойко розшифрував рукопис "Листи до ока Божого" - памятку української мови VII-VI ст. до Різдва Христового і на основі української мови розшифрував письмена етрусків. Тобто, круг довкола спільної прамови звужується. В якій ж парадигмі слід розглядати українську мову і санскрит?
Говорячи про поширення якоїсь напівміфічної індоєвропейської прамови і маючи на увазі, що її існування – це об’єктивна реальність (мова йде не про реальність злиття чогось європейського з чимось індійським, а існування власне однієї мови, на основі якої сформувалися так звані індо-європейські мови), слід зауважити, що поширення мови на великі простори можливе тільки завдяки або військовій, або культурній (або і одній і другій) експансії більш розвиненого народу (здатного на момент експансії створити цивілізацію) на народи менш розвинені. У недавній історії є чимало таких прикладів: поширення англійської мови завдяки силі та культурному розвитку спершу Британської імперії, потім США; поширення іспанської, французької мов – завдяки Іспанській та Французькій колоніальним державам; латинської мови – завдяки Римській імперії; грецької мови – завдяки імперії Олександра Македонського, Візантійській імперії; китайської мови – завдяки Піднебесній імперії, тощо.
Отож, на період поширення спільної індоєвропейської мови (приблизно 5 тисячоліття до н.е.) єдиною розвиненою цивілізацією на теренах від Тибету до Британії, була Аратта (таку назву подають шумери), відома світові як Трипільська культура. Звідси цілком логічно припустити, що витоки спільної «індоєвропейської мови-основи» є сучасна територія України. Саме звідси і походить санскрит. А те, що він так добре зберігся, пояснюється дуже просто: автентичне населення ПраУкраїни, яке принесло з собою імовірніше не так санскрит, як протосанскрит, який прийнято називати «сансар», відносно швидко було асимільоване тубільцями і влилося в індійський етнотворчий казан. Те, що ми сьогодні називаємо «санскрит», це (знову ж таки, якщо вірити офіційній науці) остаточно складена у 5 столітті до н.е. мова брахманів (рахманів), яка за останні дві з половиною тисячі років практично не зазнала змін (окрім деяких фонетичних), оскільки не була у широкому вжитку, а зберігалася як священна мова (якщо Ви згадаєте про Паніні, то він тільки написав найдавнішу в світі працю з мовознавства “Астадхейєї” (Panini, Astadhayayi ), яка вважається кульмінацією ранніх досліджень у фонології та граматиці. Тобто, Паніні був першим ученим, який зайнявся питаннями мовознавства і, звісно, на базі найближчої йому мови: санскриту). Щоправда російська індологія схильна вважати, що санскрит розвивався у лексичному плані, тобто ставав дедалі більш штучним, розвиваючись у відриві від мовлення. Це дало підстави вважати санскрит штучною мовою (?).
Особливо цінною є найбільш характерна риса санскриту: священність. Санскрит – це мова Богів. У жодному випадку не дозволялося вживати лайливі слова у санскриті. Порівняйте з мовною традицією українців: українська мова чи не єдина мова світу (окрім санскриту, звісно), в якій немає жодного інвективу (матюків). З давніх-давен в Україні засуджували лайку, а хто вживав погані слова, відразу підлягав осуду.
Що саме з ПраУкраїни прийшов санскрит на територію сучасної Індії, доводить, зокрема, Оскар Менгин, професор палеонтології Віденського університету, який ствержує, що «трипільська культура — це передусім українська культура». Австралійський професор Гордон Чайлд, який є одним з найбільших авторитетів у ділянці давньої історії, називає людей трипільської культури «ukrainian villagers» (українські селяни). Подібно висловилися також і українські науковці Щербаківський, Пастернак, Хвойка, Грушевський та інші.
Якщо, на думку науковців, в Україні в давнину існувала висока культура та народилася прамова європейських народів, то який же народ міг створити цю культуру? Цілком певно, що це був не китайський, єврейський чи арабський народ, а також і не дравідо-індуський, назви якого ще не було в ту добу і територію якого було згодом підкорено нашими індами-сіндами з-над Азовського моря, котрі й дали Індії назву (так само як і назву Ірана — від слова «арії»). Це був наш, праукраїнський народ.
Про нашу праісторію найширше стверджується такими науковцями, як уже згадуваний С.Пігот у своїй праці «The Dawn of Civilisation», Герберт Г. Веллс у «The outline of History», А.Л.Бешем у «The Wander that was India», та в енциклопедіях: «The new International Encyclopedia», «Encyclopedia Americana». Автохтонну українську спадкоємність від найдавніших часів трипільської доби і той незаперечний факт, що Україна є колискою народів Європи, підтверджує також і російський науковець Ростовцев — професор Московського, Оксфордського та Єльського університетів. Після своїх дослідів «трипільської культури», яка існувала в Україні близько семи тисяч років тому, він зробив такі висновки: «Трипільська культура зі своїми матеріальними та моральними прикметами цілком заслуговує на назву української культури, у всій своїй схожості і близькості».
Якщо Ви спитаєте, а чому ж все-таки існують відмінності між українською мовою і санскритом, то відповідь на таке запитання є досить простою: якщо носії певної мови мігрують на певні території, віддалені від ареалу їх автохтонного проживання, і їм вдається зберегти свою мову, то відмінності від мови автохтонної території відбуваються з огляду на два фактори:
1. Мова вступає в певні контакти з мовами автохтонами даного регіону;
2. Мова продовжує внутрішній системний розвиток, розвивається відповідно до мовних потреб регіону, культури (мішаної або чистої), етносів та їх взаємодій.
Як приклад, наведемо англійську мову в Британії та в її колишніх колоніях (США, Австралія, Канада, тощо). Всього за кількасот років існування у відриві від автохтонної території англійська мова зазнала значних змін, причому різних на різних територіях. Якщо англійська мова збереже ті ж темпи змін, які є сьогодні, то через 5 тисяч років вона більш, ніж істотно відрізнятиметься від тогочасної Британської англійської мови, яка в свою чергу також зазнає внутрішнього системного розвитку. Однак, якщо порівняти, скажімо, американську англійську мову через 5 тисяч років з сучасною англійською, зміни будуть не настільки істотними. І, навіть при порівнянні англійської мови Британії та США через 5 тисяч років, буде цілком можливо вивести їхню спільну генеалогію.
Так само сьогодні ми можемо вивести спільну генеалогію української мови і санскриту. А власне санскрит може дати нам багато ключів для відновлення давньої української мови (часу перенесення її на простори Індії та написання Вед).
Студіюючи мову індійського ведійського санскриту, а особливо записів релігійних вчень «Рігведи», а також і поруської, або «перської», священної книги Зороастра «Авести» («доброї вістки»), яка була неначе «сестрою» у своїй схожості з «Рігведою» індів, західні лінгвісти відстежили велике споріднення мови цих древніх книг передусім з мовою українців. Термінологія божественних постатей у браміно-індійській «Рігведі» майже незмінна та аналогічна міфологічним постатям наших прапредків Праукраїни — колиски арійської (орійської) раси, а це значить, людей, які вилонили із себе великих колонізаторів та завойовників Індії, Персії: славних індів-сіндів з-над берегів Азовського моря та порусів-парсів з-над берегів Дунаю. Вони принесли з собою в нові краї приблизно за 1500 років перед народженням Христа свої вірування та свою старовинну праруську, або праукраїнську, мову, яка і збереглася там (що є вже устійненим загальноприйнятим історичним фактом).
Пригляньмося уважніше та порівняймо схожість міфологіі України та Індії. Наш найвищий Бог (Отець) — Іствор-бог, що означає Бог-творець, назву якого з віками дещо змінили, скоротивши на Сварог, — досьогодні живе в Індії як Сварга. Наш Даждь-бог, чи Даж-бог, у них зберігся під назвою Дажба, а наш Бог-громовержець Перун шанується в Індії як Варуна. Бог Вогню ще трипільської доби у ведійських книгах зберігся як Агні, а бог вітрів Вій і бог смерті Яма залишили свої оригінальні назви досьогодні, — включно з трипільською Дівою, яка й донині зветься в Індії Дева. Мову, якою розмовляли наші одноплемінники інди-сінди — колонізатори Індії (країни темношкірих дравідів) та поруси (перси) — колонізатори сьогоднішнього Ірану, науковці назвали «пракрит». У Персії священна книга Зороастра «Давіста» (у праруській мові — «Дана-Вістка», тобто, повторимось, «добра вістка»; цю назву пізніше прибрало християнське Євангеліє), пізніше стала називатися «Авестою». Усе це ще раз свідчить, що творцями браміноіндійського світогляду були наші прарусько-арійські вихідці з теперішніх земель України. Відкинувши свою україножерну московську суб’єктивність, знаний російський історик Хом’яков видав перший санскрито-слов’янський словничок і чесно ствердив, що найбільше наближеною до мови ведійських книг з-поміж усіх слов’янських мов є українська.
Англійським науковцям, які досліджували санскрит, дуже заважала відсутність елементарного знання слов’янських мов. Отож вони — творці поняття «індоєвропейська сім’я народів» — у пошуках узгодження своїх попередніх дослідних висновків вирішили створити теорію-міф про існування колись (невідомо коли) «індоєвропейського» міфічного народу, який також уживав «індоєвропейську» мову, з якої буцімто постали усі європейські мови (тому що всі вони зберегли та перебрали з «індоєвропейської» мови певну кількість слів і понять).
Коли ж згодом усі ті «творці» поставили собі питання: «Де і коли жив цей індоєвропейський народ»? — то в результаті докладних студій відповідь звучала так: «На теперішніх етнографічних територіях Русі-України за 6000—2000 літ перед народженням Христа». Внаслідок цих студій теорія (чи припущення), трактована як непомильна, про якийсь міфічний «індоєвропейський» народ, який буцімто мав би бути мішаниною народів Індії і Європи, стала абсурдом. Це сталося тому, що історія не знає про якусь там «мандрівку великого народу» з Індії в Європу або з Європи в Індію, за винятком завойовницьких походів наших прарусів-орійців, не знає народу, який би вживав «індоєвропейську» мову, особливо в устійненій добі 6000—2000 років до народження Христа.
Із наукового погляду мовознавців та істориків, на нашій планеті немає ніяких конкретних доказів про «злиття» двох мов великих народів — «індійського» та «європейського». Таке незнане в історії Землі «злиття», якби воно справді було, являло б собою справжній феномен. Кожна мова — передусім засіб для комунікації людей задля взаємної співпраці та виміни думок для спільної користі — вимагає тісного фізичного контакту в просторі і часі. Але навіть таке близьке перемішання різних мов, як ось, наприклад, у Бельгії та Ельзасі, не створило спільної французько-фламандської чи німецько-французької мови (незважаючи на те, що бельгійці та ельзасці у своїй більшості розуміли та вживали обидві мови).
(курсив авт. уривок із статті Святополка Шумського «ПРАІСТОРІЯ УКРАЇНИ ТА ІНДОЄВРОПЕЙСЬКИЙ МІФ»: www.observer.sd.ua)
Отож, санскрит – це індійський варіант української мови, що розвивалася у відриві від автохтонного ареалу проживання носіїв мови, вступала у різноманітні форми взаємодії з іншими мовами автохтонами Індостану (аналог: англійська мова Британії – американський варіант англійської мови).
Гость
Гость
Коли зародилася українська мова?
Відлік, напевне, можна розпочати з середини першого тисячоліття – коли зникли короткі голосні. Саме це спричинило появу власне українських мовних ознак – як, зрештою, й ознак більшості слов’янських мов. Перелік тих ознак, що відрізняли нашу прамову від інших мов, може виявитися занадто нудним для нефахівців. Ось лише деякі з них.
Давні українські говірки характеризувалися так званим повноголоссям: на місці південнослов’янських звукосполучень ра-, ла-, ре-, ле- у мові наших пращурів звучало -оро-, -оло-, -ере-, -еле-. Наприклад: солодкий (“староболгарською” – сладкий), полон (плен), середа (среда), морок (мрак) тощо. “Збіги” в болгарській та російській мовах пояснюються величезним впливом “староболгарської” на формування російської мови.
Болгарським (південнослов’янським) звукосполученням на початку кореня ра-, ла- відповідали східнослов’янські ро-, ло-: робота (работа), рости (расти), уловлюю (улавливаю). На місці типово болгарського звукосполучення -жд- українці мали -ж-: ворожнеча (вражда), кожен (каждый). Болгарським суфіксам -ащ-, -ющ- відповідали українські -ач-, -юч-: виючий (воющий), спопеляючий (испепеляющий).
Коли короткі голосні звуки занепали після дзвінких приголосних, у праукраїнських говірках ці приголосні продовжували вимовлятися дзвінко, як і нині (дуб, сніг, любов, кров). У польській розвинулося оглушення, у російській теж (дуп, снек, любофь, крофь).
Академік Потебня виявив, що зникнення коротких звуків (ъ та ь) подекуди “змусило” подовжити вимовляння попередніх голосних “о” та “е” у новому закритому складі, аби компенсувати “скорочення” слова. Так, сто-лъ (“сто-ло”) перетворився на “стіел” (кінцевий ъ зник, зате подовжився “внутрішній” голосний, перетворившись на подвійний звук – дифтонг). Але у формах, де після кінцевого приголосного йде голосний, старий звук не змінився: сто-лу, сто-ли. Мо-стъ (“мо-сто”) перетворився на міест, муест, міист тощо (залежно від говірки). Дифтонг з часом трансформувався в звичайний голосний. Тому в сучасній літературній мові “і” в закритому складі чергується з “о” й “е” – у відкритому (кіт – ко-та, попіл – по-пе-лу, ріг – ро-гу, міг – мо-же тощо). Хоча деякі українські говірки зберігають давні дифтонги у закритому складі (кіет, попіел, ріег).
Давні праслов’янські дифтонги, зокрема й у відмінкових закінченнях, які позначалися на письмі літерою “ять”, знайшли своє продовження в давньоукраїнській мові. В одних говірках вони збереглися досі, в інших трансформувалися в “і” (як і в літературній мові): ліес, на земліе, міех, біелий тощо. До речі, українці, знаючи свою мову, ніколи не плутали написання “ять” з “е” в дореволюційній російській орфографії. У деяких українських говірках давній дифтонг активно витіснявся голосним “і” (ліс, на землі, міх, білий), закріпившись у літературній мові.
Частина фонетичних та граматичних особливостей праслов’янської мови знайшла продовження в українських діалектах. Так, праукраїнська успадкувала давнє чергування к–ч, г–з, х–с (рука – руці, ріг – розі, муха – мусі), яке збереглося й у сучасній літературній мові. Здавна в нашій мові наявний кличний відмінок. У діалектах активною є давня форма “передмайбутнього" часу (буду брав), а також давні показники особи й числа в дієсловах минулого часу (я – ходивем, ми – ходилисьмо, ти – ходивесь, ви – ходилисте).
Опис усіх цих ознак займає цілі томи в академічній літературі...
Якою мовою розмовляли в Києві в доісторичні часи?
Звісно ж, не сучасною літературною мовою.
Будь-яка літературна мова є певною мірою штучна – вона виробляється письменниками, просвітителями, діячами культури в результаті переосмислення живої мови. Часто літературна мова є чужою, запозиченою, а подекуди й незрозумілою для неосвіченої частини населення. Так, в Україні з Х по ХVIII століття літературною мовою вважалася штучна – українізована “староболгарська” мова, якою написано більшість літературних пам’яток, зокрема “Ізборники Святослава”, “Слово о полку Ігоревім”, “Повість врем’яних літ”, твори Івана Вишенського, Григорія Сковороди тощо. Літературна мова не була застиглою: вона постійно розвивалася, змінювалася протягом століть, збагачувалася новою лексикою, граматика її спрощувалася. Ступінь українізації текстів залежав від освіченості та “вільнодумства” авторів (церква не схвалювала проникнення народної мови в письмо). Ця київська літературна мова, створена на основі “староболгарської”, зіграла величезну роль у формуванні російської мови.
Сучасна літературна мова була сформована на основі наддніпрянських говірок – спадкоємниць наріччя літописних полян (та, очевидно, антського союзу племен, відомого з іншомовних історичних джерел) – у першій половині ХІХ століття завдяки письменникам Котляревському, Гребінці, Квітці-Основ’яненку, а також Тарасові Шевченку.
Отже, до формування загальнонаціональної мови українці розмовляли різними українськими говірками, послуговуючись на письмі українізованою “староболгарською”.
У князівську добу в Києві розмовляли “загальнозрозумілою” для жителів стольного міста мовою (койне), яка була сформована на основі різних давньоукраїнських племінних говірок, головним чином полян. Ніхто ніколи її не чув, і в записах вона не збереглася. Але, знову ж таки, описки стародавніх літописців та переписувачів, а також сучасні українські діалекти дають уявлення про ту мову. Щоб уявити її, слід, напевне, “схрестити” граматику закарпатських говірок, де давні форми збереглися найкраще, чернігівські дифтонги на місці “ять” та сучасного “і” в закритому складі, особливості “глибокої” вимови голосних звуків у нинішніх жителів півдня Київщини, а також Черкащини й Полтавщини.
Чи зрозуміли б сучасні українці мову, якою розмовляли кияни, скажімо, в першій половині ХІІІ століття (до орди)?
Безперечно, так. Як на “сучасне” вухо, то звучала б вона наче своєрідне українське наріччя. Щось подібне до того, що ми чуємо в електричках, на базарах та будівельних майданчиках столиці.
Чи можна називати давню мову “українською”, якщо самого слова “Україна” не було?
Назвати мову можна як завгодно – суть від цього не міняється. Давні індоєвропейські племена теж свою мову “індоєвропейською” не називали…
Закони мовної еволюції жодним чином не залежать від назви мови, яку їй дають у різні періоди історії її носії чи сторонні люди.
Ми не знаємо, як іменували свою мову праслов’яни. Можливо, узагальненої назви не існувало взагалі. Так само нам не відомо, як називали своє наріччя східні слов’яни в доісторичну добу. Скоріш за все кожне плем’я мало свою самоназву і по-своєму називало свою говірку. Є припущення, що слов’яни йменували свою мову просто “своя”.
Слово “руська” щодо мови наших предків з’явилося відносно пізно. Цим словом спочатку позначали просту народну мову – на противагу писемній “слов’янській”. Пізніше “руська” протиставлялася “польській”, “московській”, а також неслов’янським мовам, якими розмовляли сусідні народи (у різні періоди – чудь, мурома, мещера, половці, татари, хазари, печеніги тощо). Українська мова називалася “руською” до ХVІІІ століття.
В українській мові чітко розділяються назви – руський і російський, на відміну від російською, де ці назви безпідставно плутаються.
Слово “Україна” з’явилося теж відносно пізно. У літописах воно зустрічається з ХІІ століття, отже, виникло кількома століттями раніше.
Як інші мови вплинули на формування української?
Українська мова належить до “архаїчних” мов за своїм словниковим складом та граматичним строєм (як, скажімо, литовська й ісландська). Більшість українських слів є успадкованими з індоєвропейської прамови, а також із праслов’янських наріч.
Чимало слів прийшло до нас від племен, що сусідували з нашими предками, вели з ними торгівлю, воювали тощо, – готів, греків, тюрків, угрів, римлян та ін. (корабель, миска, мак, козак, хата та ін.). В українській є також запозичення зі “староболгарської” (наприклад, область, благо, предок), польської (шпаргалка, забавний, шабля) та інших слов’янських. Проте жодна з цих мов не вплинула ні на граматику, ні на фонетику (звуковий стрій) мови. Міфи про польський вплив поширюють, як правило нефахівці, котрі мають дуже далеке уявлення як про польську, так і про українську мови, про спільне походження всіх слов’янських мов.
Українська постійно поповнюється за рахунок англійських, німецьких, французьких, італійських, іспанських слів, що є характерним для будь-якої європейської мови.
Володимир Ільченко, к.ф.н.
profitmaker
надайте менi перелiк хоча б декiлькох джерел датованих ранiше 14-17 сторiччя (польско-литовська навала) написаних саме украiнською мовою.... але звичайно оригiнал...тому що будь-якi копii, це нi що iнше, як пiзнiшi пiдробки зацiкавлених та заангажованих сторiн....лише тодi э пiдстава, стверджувати, що украiнська мова сформувалася не пiд впливом польськоi, литовськоi чи будь-якоi iншоi мови...
vartyukh
Звантажте пане profitmaker ось цю книжечку Дзендзелівського: http://hovirky.livejournal.com/20561.html. Там цікавий матеріал про українські впливи на польську мову.
profitmaker
залюбки
profitmaker
Ви весь час якicь посилання пропонуэте, що в мене нiчого не качаэться.... то польсько-мовний сайт тепер цей.... Ви менi так можете в двух словах сказати, Ви ж читали...там перелiк э? надайте будь ласка i питання буде знято само собою....
profitmaker
ну что ж....я так понимаю шаг и мат что ли? партия сделана господа....
Гость
Профік, ти визнав свою поразку? )))
а твоє питання - "надайте менi перелiк хоча б декiлькох джерел датованих ранiше 14-17 сторiччя (польско-литовська навала) написаних саме украiнською мовою.... але звичайно оригiнал...тому що будь-якi копii, це нi що iнше, як пiзнiшi пiдробки зацiкавлених та заангажованих сторiн...." - визнання повної власної некометентності у даному питанні.
Бо не бачиш різниці між мовою розмовною, мовою писемною, мовою писемності за християнства - і мовою дохристиянських джерел, винищених попами.
Загалом, досить тобі задати твоє ж питання тільки в контексті "русского языка" - ану, дай оригінал, писаний саме російською мовою, раніше 14-17 сторіччя ))))) хоч упісяйся, не знайдеш )) та й слово "Россия" по відношенню до сучасної території РФ/Московщини раніше початку 18 ст НЕ ВЖИВАЛОСЯ. на відміну від України ))) Висновок: а хрін зна, хто такі ці русскіє і з якого Марсу вони на Землю впали у 18 сторіччі )))
profitmaker
откройте пожалуйсто википедию задайте там старославянский язык и увидите список исторических памятников....
Гость
Профік капут? Ти ж сам тіки що визнав, що давніх джерел на "русском языке" не існує - є на "старослов"янській мові", тобто штучна книжна мова, яка використовувалася по суті не тільки в Україні, а і в Білорусі, Московщині, Болгарії тощо )))) це - аналог латини католицького світу, не більше. Але той факт, що латиною писалося все наукове, теологічне, дипломатичне тощо, не відміняє існування національних мов - "німецької", "французської", польської, данської і тд ))))
profitmaker
немаэ вже сил починати все з початку читайте будь ласка саме перше повiдомлення
profitmaker
i бажання теж немаэ
profitmaker
старославянский язык никакого отношения к украинскому не имеет...к русскому имеет список исторических памятников надеюсь прочитали? и где их можно найти тоже прочитали? вот когда предоставите такой же список на украинском.... будем разговаривать дальше....по-другому разговора у нас с Вами не получится....
profitmaker
никто не спорит всем свойственно ошибаться и мне в том числе, но пока что я придерживаюсь той точки зрения, что украинский язык является ни чем иным, как продуктом так называемого ополячивания старославянского языка времен 14-17 столетий...
profitmaker
чтобы не быть так сказать голословным и дабы не закралось у кого-либо сомнение в какой-схожести старославянского языка с украинским привожу один отрывочек, которых в инете валом вали....и здесь даже не вооруженным глазом видно что это русский....да немного устаревший....но русский язык....и никак не украинский.....
profitmaker
profitmaker
еще что никак давно не могу понять....зачастую в информации про высшие учебные заведения в украинских СМИ употребляется термин "ВЫШ" это что еще такое? я конечно понимаю, что в данном конкретном случае имеется ввиду аббревиатура Вища Школа....ну так и произносите же ВШ!!!!!!!!!!!!а Ы тут при чем? Это как А и Б сидели на трубе А упало Б пропало, что осталось на трубе???????действительно что там у них осталось.....кто их знает.... или уже на худой конец, если Вши не нравятся, говорите ВНЗ (вищий навчальний заклад)!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!тогда хоть будет понятно!!!!!!!!!!!!!вот потому то я и говорю, что творят с языком все что захотят....как хотят крутят, вертят, коверкают, порцеляни из немецкого шпальти ВЫШи каких-то веселушок понапредумывают в рекламах (вместо хохотушка-реготушка ж слух то режет куда деваться....) и так далее....одним словом полный БАРДАК!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
бабай
Профффэсссорррр, скажите, а украинцы - это вообще тогда кто? марсиане? и кто такие старые славяне, которые писали все эти книшшко? покажите карту Старославянии
точно в дурку интернет провели...
profitmaker
Украинцы от слова окраина читайте первое сообщение там вроде все доступно и понятно написано....
profitmaker
славяне? откройте википедию и почитайте....иногда не лишне поинтересоваться и почитать так сказать для общего развития....а не всю дорогу по одноклассникам да контактам лазить... Правильно я говорю?
гость
Київська Русь це центр імперії, а ми українці-русичі, завжди жили на цій землі і ніколи на окраїні не жили, на Окраїні нашої Імперії Київської Русі жили кацапи.
profitmaker
да но этимология слова Украина сама за себя говорит как не крути...
profitmaker
эх все эти националистические лозунги кацапы хохлы....да все мы славяне и нечего нам враждовать....хватит уже!
гость
Нічого про це абсолютно не каже, нічого тут нести маячню, про Русь-Украиїну Київський літопис за Іпатіївським списком від 1187 р. розповідає:«...І плакали по нім усі переяславці... За ним же Україна багато потужила». Це найперша згадка про термін «Україна», яка представляє глибокий траур народу через загибель переяславського князя Володимира Глібовича в битві з половцями. У тому ж літописівід 1189 р. зустрічаємо назву «Україна Галицька» про Галицьке князівство. З ХІV ст. термін «Україна» вживався у значенні «країни, заселеної українцями», тобто етнічної території українського народу, а в кінці ХVІ ст. він (термін) з'явився на західноєвропейських мапах.
profitmaker
объединяться надо....объединяться!!!!!!!!вместе мы -сила, а врозь- нет!!!!!!!!!!