Зустрічаю знайомого. Колись ми разом працювали над одним проектом, а сьогодні він агітатор у наметі Наталії Королевської. Ми приємно привітались і я не стримався - запитав його, як так вийшло, що розумний юнак, який знає, "що до чого", працює агітатором, ще й у кого... Відповідь, яка пролунала, відображає сучасний стан всіх працюючих у "наметах-рупорах": треба виживати, потрібно хоч якось забезпечити себе та сім’ю. Ця безвихідь і штовхає на таку роботу. Стоїть намет, і в ньому молода людина вже професійно "втюхує" тобі газету та завчений агітаційний матеріал, намагаючись переконати тебе в тому, у що не вірить і сама. Насправді ж думки її не про партійні гасла, а про ту нещасну сотню гривень, яку їй пообіцяли передати у конверті, якщо вона буде переконливо намагатися заагітувати перехожого.
Але подальша розмова трохи втішила. Друг-агітатор запитав мене, чи не маю для нього хоч якоїсь роботи, навіть у районі. Я перепитав, чи платять вчасно їм у наметах, чи не "кидають?" Якщо ні, то чому він збирається йти? Сумніваюся, що в Сумах хтось більше буде платити за роботу у наметах, хіба що регіонали. Відповідь була коротка, як дівочий ляпас: "Вони ж працюють з вертикаллю". Така позиція вразила мене. Я запитав, чи багато їх таких у цій псевдоопозиційній партії. "Та не так що дуже, але є. Більшості просто все одно на кого працювати. З серпня, коли почнуть роботу кандидати на округах, багато хто розбіжиться," - відповів він.
Ми попрощались і я пообіцяв, що якщо буде робота - зателефоную. З ввічливості узяв партійну газету. На першій сторінці була фотографія незнайомих людей. Усміхнула думка: скільки ж їх, ось таких Попандопалів, як мій друг, що агітують за "Народний список", а самі стоять "накануне грандиозного шухера" й готові в будь-який момент розбігтися в різні сторони?