Україна пам’ятає про геноцид голодом
Створено Громадський комітет із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932—1933 років в Україні. До його складу увійшли знакові постаті в громадському, мистецькому та духовному житті, історики та представники академічних установ.
17 листопада у стінах Києво-Могилянської академії відбулося засідання Громадського комітету, на якому затверджено план всеукраїнських заходів до Дня пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932—1933 років в Україні під загальною назвою «Голодомор’32–33 — це геноцид. Пам’ятаємо».
Учасники громадського комітету закликали усіх людей доброї волі, незалежно від національності, громадянства та віросповідання, усіх, хто поділяє біль та скорботу українського народу, 27 листопада о 16 годині запалити свічку пам’яті за душі тих, хто став жертвою Голодомору.
Вони звернулися до церков та релігійних організацій України з проханням провести молитовні заходи, взяти участь жалобних заходах із вшанування пам’яті Голодомору-геноциду.
Громадський комітет закликав журналістів виявити громадянську позицію, закликати українців запалити свічку пам’яті 27 листопада о 16 годині, активно висвітлити історію Голодомору-геноциду, опублікувати історичні матеріали та архівні документи, показати документальні фільми, зробити тему Голодомору-геноциду провідною у випусках газет (журналів), на телебаченні, радіо та Інтернет упродовж поминального тижня і 27 листопада.
Громадський комітет звернувся до політичних партій, громадських організацій та інших інституцій громадянського суспільства на аполітичній основі, за відсутності партійної чи іншої символіки, під національними прапорами із траурними стрічками в Києві та на місцях приєднатися до акції «Голодомор’32–33 — це геноцид. Пам’ятаємо» 27 листопада 2010 року.
До складу Громадського комітету увійшли знакові постаті в громадському, мистецькому та духовному житті, історики, філософи, науковці та представники академічних установ: Ольга Богомолець, Іван Вакарчук, Іван Васюник, Василь Вовкун, Володимир В’ятрович, Анатолій Гайдамака, Дмитро Гнатюк, Петро Гончар, Іван Дзюба, Іван Драч, o. Євстратій (Зоря), Андрій Жолдак, Микола Жулинський, Євген Захаров, Євген Золотарьов, Геннадій Іванущенко, Сергій Квіт, Андрій Когут, Роман Круцик, Ніла Крюкова, Станіслав Кульчицький, Неля Лавриненко, Олександр Максимчук, Ніна Матвієнко, Марія Матіос, Василь Марочко, Дмитро Павличко, Олекса Петрів, Мирослав Попович, Олег Рибачук, Стефан Романів, Євген Сверстюк, Михайло Свистович, Володимир Сергійчук, Євген Станкович, Лесь Танюк, Ігор Юхновський.
Нагадаємо, що услід за Україною ряд країн світу визнали Голодомор 1932—1933 років в Україні геноцидом. Натомість Президент України Віктор Янукович заперечив, що масове вбивство українців голодом у тридцятих роках було геноцидом. Громадськість переконана: остаточне і безповоротне засудження злочинів тоталітарного режиму в Україні, і найбільшого з них — геноциду 1932—1933 років, — запорука нашого незалежного демократичного майбутнього.
Контакти для медіа:
[email protected]
тел./факс: +380 32 299-45-15,+380 63 628-68-69
Всего тем на форумах 179681
Все сообщения 272373
Всего зарегистрированных пользователей 65033
Последний зарегистрированный пользователь beredis
Славик
Для меня лично наибольшей трагедией украинского народа является голод 47 года, когда ещё молодой погибла двоюродная сестра моего дедушки, которую мы оплакиваем уже 73 года.
vartyukh
63
Славик
Petlyura написал:
Извини, калькулятор в компьютере забарахлил.
Гость
После объявления независимости Украины ее население сократилось на 7 млн. Если это не геноцид, то что это? Может стоит скорбить по всем убиенным?
Сумчанин
А мне кажется, что голодомор происходил с 2004 по 2009 год на фоне миллиардных трат на строительство памятников и "вшанування" жертв голодомора 30-х.
Славик
Сумчанин написал:
Это тебе только так кажется. На самом деле сейчас идёт оптимизация интегральных ресурсов, включающих в себя в качестве одной из компонент человеческий ресурс.
6,3 млн украинцев пошли под сокращение, 6,6 млн трудятся за границей. Это нормальный многоплановый процесс, характерный для многих развитых стран мира.
Население Сум сократилось с 305 тыс. в 95-м году до нынешних 274-х. Разве это плохо? Намного меньше народа болтается по улицам, лучше экология...
Гость
А мне кажется, что нужно шанувати и зарезанных бандеровцами десятки тысяч украинцев, которые приехали в западную Украину, что бы спасти их от разрухи и безграмотности. Совсем молодых людей просто лишали жизни резав, как скот. Давайте поставим памятники невинно убиенным украинцам, погибшим от рук пособников нацизма.
Славик
Согласен. Нужно всех шанувать - и наших украинцев, и не наших. Всех, которые пострадали в борьбе за свои идеалы.
Гость
И еще давайте поставим памятники жертвам монголо-татарского ига, поименно вспомним жертв в Батурине, Конотопской битвы, Крымской войны, валуевских репрессий, назовем все улицы города именами гетьманов (их, по-моему, больше сорока). Поставим памятник Тарасу Бульбе, Котигорошку. Барановку переименуем в "Чернецьку січ", Красное село - в Синьо-жовте, поселек Жовтень в грудень(на честь Декларации про незалежнисть).
И проведем референдум по переименованию г.Сумы в г.Торба - это будет по-украински....
Гоша
Гость написал:
Вот это- деловое предложение. А еще лучше-"Цебрик з дустом".
Надо знать и чтить свою историю. Но сколько можно стонать и посыпать голову пеплом?Ну, если у нас были трагические и печальные страницы истории, то значит ли это, что мы должны быть вечно печальными, недовольными и постоянно искать врагов ,которые мешают нам жить?
Не лучше ли вписывать новые страницы в историю,Страницы побед и достижений.Страницы развития и прогресса, движения вперед.
Гость
Ну вы смешные люди. И что тогда Петлюре делать прикажете?
Славик
Гоша написал:
Не согласен. Мы - жители г.Сумы, название которого происходит от слова "сум" - печаль. Мы должны быть всегда печальны. Это - аксиома. Лично мы в семье уже 63 года сумуем от того, что во время голода 47 года пострадала двоюродная сестра моего дедушки. А недавно нашли в архиве и других пострадавших в нашей семье в середине ХIХ века в Крыму. Сейчас составляем дома график суму - дней печали. Всякий живой человек - это, на наш взгляд, носитель семейной печали. А веселье в жизни - это исключение, которое только подтвержает правило.
nazar_ukr
Читаю я оце, що тут понаписували і не перестаю дивуватися силі комуністичної пропаганди. Скільки ж моральної гидоти тут уже похаркало на трупи невинно загиблих!
Славик
nazar_ukr написал:
Вот именно!
+1000.
И ещё надо разобраться, почему мы все, украинцы, дружно не сумуем по поводу других трагедий украинцев хотя бы на протяжении последних 100-150 лет. Сколько погибло нашего народу только в гражданскую!! Миллионов 12-15 из 20 по всей империи! Предлагаю Иванущенку и другим историкам тщательно исследовать этот вопрос, а Правительству будем предлагать выделять деньги на памятники.
Гость
А так же, самым тщательным образом, исследовать злодеяния режимов Речи Посполитой и Австро - Венгерской империи! Поименно указать всех погибших! И памятник по каждому поводу. И плач и скрежет зубовный по поводу "як бы воно було,абы нэ було отакого..."
Хотя, чего так мелко ? Предлагаю всем свидомым украинцам, написать гневное письмо правительству Монголии по поводу геноцида в связи с игом. Да и крымским татарам с турками вкупе не мешало бы выдвинуть претензии по поводу систематических набегов, и торговлей свидомыми украинцами, аки скотиной.
Шансов для ,скажем,Иванющенко - море разливанное. Твори - не хочу. И все по науке.
Свидомые, мы ,как я надеюсь,в основной массе нормальные люди. Мы знаем как было. Но всему свое время. Прекращайте танцевать на костях. Не пробовали подумать о том, как дальше будет? Что будет? Что мы передадим своим детям, внукам. Или вы будете своих водить по обелискам и памятникам, и учить тихой ненависти к тем, кто не втянулся в ваше стадо?
Гость77
Гость написал:
Они же ничего другого не умеют, кроме того, что бы искать виновных и всех ненавидеть. Что бы что то строить нужны руки, мозги, а для танцев дурная наследственность и большая луженная глотка.
AWASS
nazar_ukr написал:
Я тебе подскажу, как перестать удивляться, сравни жизнь ПРОСТЫХ ЛЮДЕЙ в СССР и сейчас. Правда в моем понимании нацик и разумность - противоположные полюса и меня УДИВЛЯЕТ, что провокатор-петлюра постоянно подсовывает темы на которые вы клюете. Нациков и Петлюру, как частный случай - ИГНОРЕ!!! Ну что вглядываться в кошмары истории, когда сегодняшние кошмары круче всяких исторических. А если не хочешь разбираться с сегодняшнем, уведи в туман прошлого. Вся историческая наука строится на ЭКСТРАПОЛЯЦИИ, так почему советские историки прогавили потерю коллективно-дружеского сознания на эго-скотские? История - не наука, а обзывают ее так те у кого явные проблемы с самовыражением (не путайте с самореализацией) Да честно говоря и ВСЯ наука, такое гнилое болото...
А вот коммунистическая пропаганда мне нравилась, на рабочих местах проводились физзарядки, ГОСТы на изготовление ВСЕЙ продукции строго соблюдались, тунеядцев ПРИНУЖДАЛИ к работе, спекулянтов садили в тюрьмы, квартиры получали в течении десяти лет (лично я получил через полтора года), цены на коммунальные услуги были УСЛОВНЫЕ,... и тд и тп Так стоит ли сравнивать НЕСРАВНИМОЕ???? Ой, я забыл, нацик и логика - противоположны
Славик
Гость написал:
Что мы оставим после нас в униженной Державе,
Помимо злобы в этих пацанах?!
Они же, видя нашу жизнь, себя считают вправе
Жить на земле, забыв про божий страх.
Но это мы, а не они, ввели порядок новый,
Который нам теперь не по нутру.
И если не родит земля ни одного Святого.
Откуда взяться на земле Добру?!
А кто Святой на форуме у нас?
Всем ясно - кто! Конечно же - ......... !
Михаил - Cумчанину
Я книг Иванущенко не читал и фамилию его вообще узнал из этого форума...
А вот и врет "сумчанин"! Раньше он писал, что был на презентации книги Иванущенко об ОУН-УПА на Сумщине и поєтому перестал его уважать. Стыдно врать!!!
Гость
А до чого тут це? Хоча дійсно - брехати соромно! А "Сумчанин" по цьому ділу у нас чемпіон!
Українець
И проведем референдум по переименованию г.Сумы в г.Торба - это будет по-украински....
Пропоную по російські
ПРО
ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ В СУМСЬКІЙ ТОПОНІМІЦІ
Всього у Сумах на сьогоднішній день близько 550 вулиць, площ та провулків.
1. Топонімічні назви впливають на формування почуття як місцевого, так і загальнонаціонального патріотизму. Вони змушують людину (найчастіше неусвідомлено) підпадати під духовний вплив культур, ідеологій, релігій.
2. Незважаючи на величезні геополітичні, національні та культурні зміни, що відбулись у світі за останні 20 років назви вулиць міста Суми до цього часу консервують у масовій свідомості образ типового провінційного міста Радянського Союзу.
Частина назв вулиць відображає:
– вузькопартійні цінності тоталітарної комуністичної ідеології;
– прихований шовіністичний варіант творення «велікой русской націі» через створення «єдіного совєтського народа»;
– космополітичні абстрактні ідеали.
Назв вулиць, пов’язаних пов’язаних із комуністичною ідеологією та радянською добою УСЬОГО - 79
Але ще більше у назвах вулиць проглядається російська шовіністична тенденція, яка офіційно подавалась як інтернаціоналізація.
Наприклад: у назвах вулиць представлені:
троє українських вчених - сімнадцять російських;
один український композитор - тринадцять російських,
сорок два російських письменники - п'ятнадцять українських
і багато інших подібних прикладів.
Всього ж у Сумах 87 вулиць названо іменами російських діячів науки і культури
лише 23 – іменами українських.
За інформацією Українського земляцтва міста Курська (професори Г. П. та І. П. Салатик) у Курську з близько 700 вулиць та 14 площ. Назви пов’язані Україною чи українцями мають 10 вулиць. Серед них вулиці: Артема, Зеленко, Щепкіна, Сумська, Харківська, Гайдара та Ольшанського і Скарятіна – командири з Курська, які визволяли Сумщину.
Пропонуємо перейменування деяких вулиць міста Суми та через нові назви та повернення старих відновити:
образ неповторної культурної та історичної індивідуальності нашого міста як міста Слобідської України.
3. Виходячи із вищеназваного пропонується:
4. Назвам вулиць, що підлягають перейменуванню надавати імена відомих діячів культури, науки, політичної сфери, спорту за принципом ступеня вкоріненості у місцеве минуле:
- спочатку це повинні бути уродженці Сум або ті, чия діяльність пов’язана з нашим містом (приклад: полковник Герасим Кондратьєв, Павло Харитоненко, Никанор Онацький, Микола Данько і т.п.),
- потім знамениті уродженці Сумської області (приклад: Петро Калнишевський, Пантелеймон Куліш, Олександр Олесь, Микола Хвильовий і т.п.) і врешті відомі діячі всеукраїнського масштабу (приклад: Григорій Сковорода, В’ячеслав Чорновіл і т.п.).
ПРО МОЖЛИВІ НАПРЯМКИ
подальшої роботи
1 Доповнити історичні назви вулиць у центрі міста.
2 Доповнити назви визначними іменами негуманітарної сфери.
3.Вулиці Петра Калнишевського та Михайла Грушевського перенести з району аеропорту ближче до центру міста, виходячи із рівня значущості цих постатей в історії українського народу.
4. Як на нашу думку, то назв вулиць, пов’язаних із природою надмір і крім того багато випадкових (приклад: назви вулиць у Ганнівці).
5. Багато однакових назв вулиць, різниця між ними тільки у першій цифрі (приклади: сім вулиць Продольних, три Червонопрапорні і т.п.). Крім цього однакові назви часто мають вулиці, провулки, площі (приклад: вулиця Свердлова, провулок Свердлова, площа Свердлова і т.п.).
Отже, ще раз наголосимо, що чітко проглядає факт невідповідності між частиною назв вулиць і сьогоднішніми українськими реаліями; це і спонукає нас вийти із клопотанням про перейменування частини вулиць у місті Суми.
Таким чином, потреба у перейменуванні та відновленні історичних назв частини вулиць міста Суми є гостро необхідною як з точки зору національних і культурних інтересів місцевої громади, так і інтересів загальнонаціональних.
Гость
Голодомор. Стирання пам’яті
Володимир В’ятрович
Інформаційна блокада була важливим інструментом реалізації Голодомору як геноциду в Україні. Проникнення за кордон інформації про масову голодну смерть людей могло не лише зіпсувати міжнародний імідж Радянського Союзу, котрий саме на початку 1930-х почав активно налагоджувати дипломатичні стосунки із державами Заходу, але й вилитися у спроби допомогти голодуючим. Саме значний міжнародний розголос голоду 1921-1922 дозволив надати постраждалим суттєву допомогу, врятувати багатьох від голодної смерті. В 1932-1933 це не повинно було повторитися. Приречені Сталіним на смерть через голод мусили померти. Тож військова облога територій, яка мала за мету не дозволити вирватися із голодоморного гетто, ефективно доповнювалася стіною мовчання, за яку не повинно було проникнути жодне слово правди.
Все ж, в 1932 році, з'явилися публікації британських журналістів Гарета Джонса з лондонської "Таймс" та Малкольма Маггериджа з "Ґардіан", які на свій страх і ризик здійснили подорож українськими селами, щоб розповісти про жахливі сцени побаченого голоду. У відповідь Радянський Союз завдав серйозного інформаційного удару. Як ефективний інструмент використано відомого американського журналіста із газети "Нью Йорк Таймс". Лауреат Пулітцерівської премії 1932 року Волтер Дюранті, котрий неодноразово бував у СРСР, і, як він сам зізнався в приватних розмовах, достеменно знав про страшний голод, публічно заперечив його і назвав вигадкою.
Сталінське "В СССР голода нєт!", озвучене вустами Дюранті, прозвучало переконливо для багатьох західних політиків. Тим паче, що вони хотіли повірити цим словам, аби якомога швидше налагодити "взаємовигідні економічні відносини" з державою, готовою за безцінь продавати відібране у селян зерно і у величезних кількостях закуповувати промислове обладнання.
Радянські органи безпеки пильно стежили за німецьким, італійським та японським консулами, які цікавилися ситуацією в Україні і могли передати інформацію про голод за межі СРСР. Крім того, чекісти вміло проводили "злив" потрібної їм інформації. В серпні 1933, в супроводі трьох інших французьких політиків, Україну відвідав колишній прем'єр Франції Едуард Ерріо. Цей візит розглядався як важливий крок піар-кампанії, яка мала засвідчити ефективність форсованих сталінських реформ. Тому радянські послідовники графа Потьомкіна працювали, не покладаючи рук.
Згідно інформаційних повідомлень Одеського обласного відділу ГПУ, французькі політики весь час перебували під пильним наглядом чекістів, які визначали їх маршрут, влаштовували для них зустрічі із "щасливими колгоспниками". Селяни розповідали про своє "сите життя": їм видають на день 15 кг хліба, крім овочів та фруктів, вони мали право на сад, город, рогату худобу, одержуючи для неї корм, гарячу їжу для колгоспників керівництво привозить просто в поле. Для переконання, що жодних труднощів із харчами немає, колгоспники демонстрували "переповнені зерном комори". А на завершення "щасливі українці" подарували французам українські вишивані сорочки та рушники, які, очевидно, мали символізувати, що колгоспники ситі не лише хлібом, але й багаті духовно, завдяки своїм національним традиціям. В результаті чекісти у звітах задоволено констатували, що пан Ерріо висловлював захоплення побаченим на урочистих прийомах і вносив відповідні нотатки у свій записник. Французькі журналісти відправили у свої редакції репортажі, під якими цілком могли підписатися й самі чекісти.
Жорстка інформаційна блокада довкола страшного голоду тривала й опісля. Тепер її головною метою стало приховати величезні масштаби злочину. Різке зменшення кількості населення у той час було помітним усім. Колгоспник Микола Рева, у своєму листі до Йосифа Сталіна, яким він наївно хотів відкрити очі "вождю народів" на голод, розповідає, що в 1941 році до школи мали йти лише троє першокласників. Очевидно, це зменшення не могла не відзначити статистика. Тому призначений на січень 1937 року перепис населення жорстко контролювався НКВД. Незважаючи на це, результати перепису не влаштовували комуністів: відображені втрати населення все одно були надто великими. Тому дані спочатку засекретили, згодом значну частину знищили. Потому ліквідували й виконавців перепису – їх звинуватили в змові і шкідницькій антирадянській діяльності.
В 1941 році в Києві знищено тисячі справ Наркомату охорони здоров'я з початку 1930-тих років, які, очевидно, могли містити інформацію про голод. Не повинно було залишитися жодного документального матеріалу з інформацією про цю трагедію. В результаті сьогодні вціліли майже виключно секретні документи – радянська влада вважала свої грифи таємності надійною гарантією недоступності інформації, то й не нищила їх.
Пам'ять про Голодомор мала бути стерта не тільки з офіційних документів, але й з пам'яті свідків трагедії. Тому чекісти жорстоко переслідували усіх, хто намагався утримати цю пам'ять чи, тим паче, передати її комусь. За згадуваний вище лист колгоспник Микола Рева отримав 6 років ув'язнення. Його справа в архіві СБУ далеко не єдина – протягом 1930-1940-х років людей засуджували до кримінальної відповідальності за будь-яку згадку про Голодомор, усну чи письмову. У справах таких "наклепників" знаходимо "докази злочину": листи, зокрема адресовані Сталіну, вірші чи щоденникові записи. Доказом антирадянської агітації стали виявлені у жителя Батурина Миколи Боканя фотографії, одна з яких, датована 3 квітня 1933 року, містить промовистий напис "300 днів без шматка хліба".
Одна з останніх подібних справ з 1945 року. Колишню учительку Олександру Радченко заарештували на підставі щоденника, який вона вела з 1926 року. "Мета моїх записів, – пояснювала вона на суді, – присвятити їх дітям. Я писала, що через 20 років діти не повірять, що такими жорстокими методами будували соціалізм. На Україні в 1930-1933 роках український народ переживав страхіття". Але й через дванадцять років після Голодомору, лише за загадку про нього Олександру Радченко засудили до 10 років позбавлення волі.
Чекісти були впевнені, що пам'ять про Голодомор, стерта з документів та спогадів свідків, зникла назавжди. І один із наймасштабніших злочинів в історії людства – геноцид проти українців – надійно захований. Проте тисячі українців, що пережили трагедію, опинилися поза межами досяжності радянської безпеки. Вони отримали можливість розказати світові правду, а тому стали небезпечними для комуністичного режиму.
P.S. Стаття написана на основі розсекречених документів з архіву СБУ про Голодомор. З оглядами цих документів можна ознайомитися в книзі "Голодомор 1932-1933 в Україні за документами ГДА СБУ. Анотований довідник" (Упорядники В. Даниленко (відп. упорядник), Л. Аулова, В. Лавренюк. Видано Центром досліджень визвольного руху спільно із ГДА СБУ в листопаді 2010 року).
Сумчанин
Я книг Іванущенко дійсно не читав. Про його прізвище згадав, коли воно тут "замайоріло".
Михаил - Cумчанину написал:
Якщо це було на форумі націоналістів рік тому, то дійсно я там був. І був здивований заявами директора архіву про відсутність підпілля на Сумщині, окрім ОУНівського. Прізвище Іванущенко мені нічого не говорило, тому я його не запамятав. А презентації подібного роду - це був піар на угоду націоналістів. І таких книг я не читаю... і Вам не раджу.
Українець написал:
Якщо ви знайдете серед українських композиторів і письменників тих, які маютьсвітове визнання або зробили для міста Суми щось позитивне, або хоча б проживали тут, то давайта таких увіковічувати....
Сумчанин
Шановні учасники форуму! Не засмічуйте форум копіями хрестоматійних переказів.
Давайте оперувати аргументами і думками.
Гоша
Українець написал:
Про назви вулиць і історичні факти.Тільки факт, гола правда.
Я народився і закінчив школу в одному з гірських сіл на Прикарпатті.Вуличка, де я жив тричі перейменовувалась.
За радянських часів вона була Комсомольська. У 80-ті роки вона була перейменована на вул. Юлії Голейко- піонервожатої, яка працювала в місцівій школі і яку бандерівці вбили із- за її переконань. Вона, до речі, була вихідцем з Донбасу і приїхала по розподілу з педучилища. Деякі люди на вулиці лояльно віднеслись до такої події.Вони казали, що піонервожату спочатку попередили, щоб вона не лізла зі своєю ідеологією і поглядами, але вона не послухала. На початку 90-тих, вулиця перейменована в вул. Л.Українки.
Село за часів незалежності дуже збідніло, два підприємства, що працювали- ліквідовано.Практично все працездатне населення роз"їхалось по заробітках, хто залишився- п"є горілку і мітингує з будь- якого приводу.
Розруха в головах? Замало патріотів? Чи забагато патріотів і замало трудівників?
Славик
А я считаю, что начинать лечить головы надо именно с переименования улиц и площадей. Как только переименуем, то освободимся от пут коммунистической пропаганды и сразу же начнём жить весело и с перспективой. Появится желание дружно работать, появится оптимизм и огонёк в глазах. Украинцы сразу проснутся от 75-летней спячки и покажут всему миру, какая нация - самая трудолюбивая на свете! Это только Маркс, негодник, говорил, что материя определяет сознание. На самом деле, и украинцы это докужут, наоборот - сознание определяет материю.
У нас уже много улиц с прекрасными названиями - Соборная, Петропавловская, Троицкая, Воскресенская, Ильинская...
Мы стали все ближе к Богу! И это прекрасно! Бог нам поможет выжить, выйти из скрутного положения.
Гость
А как же заграница? Европейский союз? Надо же туда вливаться?.. Мне кажется, что при переименовании надо это учитывать. Улицу Степана Разина(что возле рынка) надо назвать Мазепа-стрит, а Доватора(что на Барановке) - Бендера-Бич. Подумать надо, какой переулок назвать Сан-Шухевич.
А территорию вокруг областного архива назвать Иваненково поле(по образцу Елисеевских полей)...
Гость77
А центральная улица должна называться Шароварная, не, не то, что вы подумали про любовь настоящего "ценителя" архивов УПА до шары, а в честь центрального объекта поклонения нацика - ШАРОВАР! Да-да, именно те шаровары, которые позволили уцелеть "бойцам" банды упа в 44-м под Бродами, когда благодаря шароварам успели унести свое лайно вместе с собою (не приседая возле каждого кустика) из нэнькы и спасти свою драгоценную шкурку .
Славик
Гость написал:
Это хорошая, оригинальная мысль. Я бы предложил одну из улиц в западной части города переименовать в Европейскую! Например, справа от Роменки большой частный сектор. Там наверняка есть улицы с режущими слух москальскими назвами. Или, например, можно один из кварталов там назвать "Европейский квартал". Думаю, комиссару ЕС и прочим европейским чиновникам это будет приятно, и нас быстрее переведут на безвизовый режим.
Українець
Під час фашистської окупації нинішня Покровська площа звалася Українська площа, а нинішнє приміщення КРУ, що за Центральним універмагом - було Українським домом, де діяла українська гімназія, працювало багато гуртків, збиралося багато людей.
Було також всього декілька вулиць і площ пов'язаних з Німецькою імперією.
- Росіяни, як виявилося, набагато у спішніші і у гостях і вдома.
Наприклад: у назвах вулиць представлені:
троє українських вчених - сімнадцять російських;
один український композитор - тринадцять російських,
сорок два російських письменники - п'ятнадцять українських
і багато інших подібних прикладів.
Всього ж у Сумах 87 вулиць названо іменами російських діячів науки і культури
лише 23 – іменами українських.
За інформацією Українського земляцтва міста Курська (професори Г. П. та І. П. Салатик) у Курську з близько 700 вулиць та 14 площ. Назви пов’язані Україною чи українцями мають 10 вулиць. Серед них вулиці: Артема, Зеленко, Щепкіна, Сумська, Харківська, Гайдара та Ольшанського і Скарятіна – командири з Курська, які визволяли Сумщину.