Два з половиною роки свята українська земля стогнала і стікала кров’ю під гнітом проклятих фашистських окупантів. 790 днів Дніпропетровськ перебував під фашистським ярмом.
Захопивши місто, окупанти знищили понад 30 тисяч військовополонених і майже стільки ж мирних жителів.
75 тисяч осіб було відправлено до Німеччини. Населення міста скоротилося у кілька разів. На початку 1942 року становило менше 200 тисяч осіб. Майже всі промислові підприємства були зруйновані, знищено понад 40% житлового фонду , випалені парки та сквери.
Вид на зруйнований Дніпропетровськ після його звільнення
Дніпропетровськ став центром одного з шести округів «Рейхскомісаріату Україна».
Після завершення Курської битви Червона армія почала свій переможний наступ на Захід. До початку жовтня 1943 року її частини увійшли в межі Дніпропетровської області.
У боях за визволення Дніпропетровської землі радянські воїни проявляли масовий героїзм та мужність.
Ще в середині вересня полки 236-ї Червонопрапорної, ордена Суворова стрілецької дивізії вийшли до Дніпра.
Командир дивізії полковник І.І. Фесін наказав командиру взводу розвідників з українським прізвищем Шпаковському переправитися на правий берег Дніпра, захопити та утримувати плацдарм до підходу підкріплення.
В ніч з 24-го на 25-е вересня 1943 року в північній частині дніпровської закруту в районі села Аули Криничанського району група розвідників і саперів (48 осіб) на чолі з лейтенантом С. П. Шпаковским на 5-ти десантних човнах попрямувала на правий берег.
Проявивши величезну витримку, не давши виявити себе, вони подолали Дніпро і безперешкодно причалили до берега, а човни відправили назад.
Радянські воїни, немов примари, з’явилися над окопами гітлерівців під Сошинівкою і аулами. Пішли в атаку. Знищивши ворога в рукопашній, вони захопили невеликий клаптик правого берега. Закріпившись на ньому, вони дали можливість форсувати Дніпро іншим підрозділам.
Однак панівні висоти перебували в руках ворога, і це не дозволяло переправити радянські війська і техніку.
Зі світанком переправа стала зовсім неможливою. Усе, що з’являлося на річці, ворог знищував прицільним артилерійсько-стрілецьким вогнем, бомбовими ударами.
Противник зробив спробу відтіснити захисників плацдарму до Дніпра.
Підтримувані з Лівобережжя артилерією і авіацією бійці на плацдармі мужньо відбивали контратаки. Боєприпаси швидко розходилися, а гітлерівці впритул наближалися до позицій десанту. Доходило до рукопашної. І так було до самого вечора 25 вересня.
Мужність і героїзм при форсуванні Дніпра і в боях на аульському плацдармі проявили воїни 1-го батальйону 248-го стрілецького полку, яким командував капітан С.А. Долженков.
Слідом за групою Шпаковського вони переправилися через Дніпро, окопалися і закріпилися неподалік від розташування противника. Для гітлерівців це було великою несподіванкою.
8 разів фашистські танки і піхота атакували гвардійців капітана Долженкова. Всі атаки ворога були відбиті.
Багато бійців 248-го стрілецького полку впали тут смертю хоробрих. Капітан Долженков в цих боях був 16 разів поранений, втратив обидві ноги і лише дивом залишився живий.
До ранку 27-го вересня на плацдарм переправилися всі стрілецькі полки, артилерія і міномети 236-ї Стрілецької Дивізії 46-ї армії (командувач генерал-лейтенант В.В. Глаголєв).
Вони оволоділи східною околицею Сошиновки. Німецько-фашистське командування прийняло рішення за всяку ціну ліквідувати Аульський плацдарм. Спішно були кинуті в бій підтягнуті з Дніпродзержинська резерви піхоти, танки, авіація.
Але всі спроби німців скинути до Дніпро частини дивізії виявилися марніми.
Після кількох днів жорстоких боїв воїни 236-ї дивізії звільнили ряд сіл Правобережжя.
Майже місяць тривали запеклі бої на аульському плацдармі. Ці бої наближали довгоочікуване звільнення Дніпропетровська.
Бої за нього були важкими і кровопролитними. У ніч на 2 жовтня 1943 року десантний загін у кількості 52 людини під командуванням старшого лейтенанта Стародубцева переправився через Дніпро в районі Річпорту. Загін висадився на правому березі і протягом декількох діб вів смертельну сутичку з ворогом. Майже всі з десантників загинули. Вціліли тільки ті поранені, яким вдалося повернутися на лівий берег в першу ж ніч.
А 25 жовтня 1943 року вийшло офіційне повідомлення Радінформбюро. Ось що воно свідчило:
“Оперативне зведення за 25 жовтня.
… Наші війська сьогодні оволоділи обласним центром України містом Дніпропетровськ. Одночасно зайнятий інший великий вузол оборони на правому березі Дніпра – місто Дніпродзержинськ. Противник протягом ряду місяців зміцнював Дніпропетровськ. На західному березі Дніпра були побудовані численні бетоновані доти і дзоти, відриті окопи повного профілю. Місто обороняли великі сили німців, які мали потужну військову техніку. Бійці Н-ського з’єднання, форсувавши Дніпро і обтікаючи Дніпропетровськ із Заходу, після запеклих боїв вибили німців з населених пунктів Сухачівка, Діївка 1-А і Діївка 2-а.
В цей же час наші гвардійські частини переправилися через Дніпро на південний схід від Дніпропетровська, зайняли населені пункти Кайдаки, Лоц-Кам’янка і, наступаючи з півдня, створили загрозу повного оточення міста. Німці не витримали зосереджених ударів радянських військ, і їх оборона була деморалізована. Сьогодні наші бійці штурмом зайняли міста Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ. Захоплені величезні трофеї: багато гармат, кулеметів, мінометів, рухомий склад, велика кількість складів з боєприпасами, продовольством, інженерним та іншим військовим майном».
Бої за місто йшли близько місяця. За форсування Дніпра і звільнення Дніпропетровська звання Героя Радянського Союзу було удостоєно 27 осіб.
Одним з учасників боїв за Дніпропетровськ став його уродженець, командувач 17-ю повітряною армією, генерал Володимир Олександрович Судець, який став потім маршалом авіації, Героєм Радянського Союзу, народним героєм Югославії, Командувачем дальньою авіацією ВПС СРСР (1955-1962), головкомом ППО, заступником Міністра оборони СРСР (1962-1966).
В ознаменування звільнення Дніпропетровська були присвоєні почесні найменування «Дніпропетровськіх» та «Дніпродзержинськіх з’єднанням і частинам, які брали активну участь у взятті міст.
Ними стали: 152-а стрілецька дивізія, 236-а стрілецька дивізія, 3-я гвардійська авіаційна дивізія дальньої дії; 11-а гвардійська винищувальна авіаційна дивізія. Крім цього, на честь міста отримали це звання 58-й гвардійський мінометний, 8-й механізований понтонно-Мостовий, 518-й гарматно-артилерійський, 1114-й зенітний артилерійський полки, а також 4-А і 5-а понтонно-мостові бригади.
На території міста 307 братських і 143 індивідуальних могил радянських воїнів, в яких поховано понад 5 тисяч загиблих в ході оборони і звільнення міста.
Вічна пам’ять і вічна слава героям-визволителям Дніпропетровська від фашистських окупантів!
