Коли не можна, але дуже хочеться

Восени 2020 року «Солідарність» втратила крісла голови і заступників обласної ради, посади і вплив на сумський міськвиконком, контроль над дуже привабливим управлінням майном облради. Але залишилася з розв’язаними руками і нульовою відповідальністю за провали тепер уже нової влади. Для Європи – нормальна і звична опозиційна ситуація, а в українських умова – просто нестерпна. І тоді у місцевої «ЄС», схоже, з’являється третій шлях: і трошки влада, і трошки опозиція.

Це коли на публіку, «в цілому» ти проти і критикуєш, а «в принципі» (після кулуарних «бонусів від влади») - ти за. Досить пригадати події останніх двох місяців в Сумській обласній раді і міськвиконкомі, і паралелі виникають самі собою.

Але комізм ситуації в тому, що, схоже, у «Солідарності» є партія-близнюк, такий собі Старший брат в особі ОПЗЖ. Така ж абсолютна влада в минулому, таке ж падіння, і таке ж, «явочним порядком», відродження у ролі не дуже опозиційної опозиції. Різниця ж, очевидно, тільки в тому, що піонерам з «ЄС» дуже далеко в мистецтві підкилимних ігор і кулуарних домовленостей до «метрів» з ОПЗЖ.

Не сідай за карти з шулером

Повернення у владу для «ЄС» на Сумшині цілком могло виглядати як багатоходова і складна шахова партія. Скористатися конфліктом всередині обласної ради; активно підігріти протистояння між губернатором Хомою і головою облради Федорченком; довести виконком Сумської міськради майже до розпуску, а відносини мера Лисенка і фракцій СМР – практично до бунту…

Якщо план виглядав саме так, то в підсумку «ЄС» змогла б стати «золотою акцією», застосувати «примушування до миру» до Лисенка і Федорченка, і замінити представників ОПЗЖ у владних кріслах на своїх висуванців. В реальності ж, замість влади партія отримала пшик і ганьбу, а колишні «регіонали» переграли всіх та заробили собі ще більше бонусів.

Федорченко і Стрельченко загасили війну з Хомою ціною номінальних, суто символічних поступок. «Солідарності» повернули крісло начальника управління майном, але паралельно створили в облраді новий відділ з практично тими ж повноваженнями, прямо підпорядкований Федорченку. Тож «ЄС» все одно не зможе «рулити» майновими питаннями безконтрольно і самостійно. Екс-нардеп Медуниця отримав статус голови бюджетної комісії, що крім службового кабінету і зарплати практично нічим більше не відрізняється від статусу інших обласних депутатів. Валерію Ісмаілову від «ЄС» дали крісло заступника голови облради, але… Не замість лідера ОПЗЖ Стрельченка, а на додачу до Стрельченка, - а це дуже велика різниця.

В Сумській міській раді похід у владу для «порошенківців» став ще більш плачевним. Після всіх перемовин і «узгоджень» «ЄС» отримала лише квоту на кілька рядових членів виконкому і дві посади голів депутатських комісій. Натомість ОПЗЖ не лише зберіг своїх членів виконавчого комітету СМР, не тільки не дав звільнити Тамару Іщенко з посади заступника міського голови, але і отримав ще одного заммера – Миколу Войтенка. Вагу звичайного члена виконкому і вагу заступника мера навіть порівнювати смішно.

Та найголовніше в цій історії не те, що отримала від згаданих «договорняків» партія «Солідарність», а те, що вона втратила. По-перше, «ЄС» формально стала частиною обласної і міської влади, «благословивши» все, що буде коїтися в регіоні найближчим часом. По-друге, майданівська партія всілася за один стіл з ОПЗЖ, закріпивши з екс-регіоналами нормальне мирне співіснування. А по-третє, своїми «конструкціями» з Лисенком і Федорченком «Солідарність» посилила не себе, а тих-таки «регіоналів».

Сумний висновок з цієї історії – це девальвація образу патріотів у політиці Сумщини. Як виявляється, коли мова заходить про посади, гроші, владу, то весь патріотизм у багатьох і них миттєво зникає, поступаючись готовністю домовлятися будь з ким, навіть з п’ятою колоною Путіна.

Українська політика вже не раз доводила: той, хто жертвує принципами заради вигоди, в підсумку залишиться і без принципів, і без вигоди. Схоже, сумська «ЄС» вийнятком із цього правила також не стане.