Кажуть, що якщо вийти на літній зорі на східний берег річки Стир і прислухатися, то крізь ранковий туман можна почути спочатку тихий, а потім все наростаючий шум людського моря. Уривчасті команди офіцерів. Гуркіт підкованих солдатських чобіт. Рев танкових двигунів. А потім роздирають слух благання і прокляття жінок. Гуркіт звалився в бурхливу пожежу будинку. Плач і стогони вмираючих дітей... це відлуння невблаганно наближається річниці самої моторошної і кривавої війни в історії нашої країни…

Вісімдесят років тому, 22 червня 1941 р.блискуча сталлю і свіжопролитою кров'ю армія нацистського Рейху хлинула на золоті поля Матері України. Почалася війна за життя і Свободу народу. Ні сумно знаменита руїна, ні події Північної війни, ні люті набіги кримських ханів не принесли з собою таких руйнувань і жахів, як та війни.

Загальні втрати України за час окупації оцінюються в 8-10 млн. чоловік. Близько 2,5 мільйонів жителів республіки було відправлено до рабства. Нацисти та їхні союзники знищили понад 28 тисяч сіл, майже 33 тисячі шкіл, 18 тисяч медичних закладів. На поля і ниви, на міста і села, на життя і долі людей впала чорна тінь зловісної тевтонської свастики.

Страшного удару завдав ворог. Але наші предки не здалися. Вони встали пліч-о-пліч на захист рідної землі. Внесок жителів України в загальну перемогу над нацизмом складно переоцінити. Він навіть зараз вражає уяву. Кожен шостий боєць Червоної Армії -- українець. Бойовими нагородами відзначені два з половиною мільйони українців. Більше двох тисяч людей стали Героями Радянського Союзу. Серед чотирьох тричі Героїв -- наш земляк, блискучий льотчик-ас  Іван Кожедуб.

Так, вже немає тієї країни, під червоними прапорами якої входили в повалений Берлін наші предки.

Так, відносини з колишніми братніми республіками СРСР затьмарені кров'ю пролитої на сході країни. Але всі події сьогоднішнього дня не можуть затулити найбільший подвиг українців та їхніх братів по зброї в роки Великої Вітчизняної війни. Українці і білоруси, росіяни і узбеки, казахи і грузини, вірмени і азербайджанці, таджики і молдавани билися пліч-о-пліч проти спільного ворога. І цього не забути.

22 червня -- це День Пам'яті, День скорботи і крові. Але ми, нащадки переможців тієї війни точно знаємо, що за 22 червня прийде і 9 травня. День Перемоги! День Слави! День Життя! І поки ми пам'ятаємо про це, поки несемо до Вічного вогню Букети квітів, поки підтримуємо ветеранів, Україна житиме!