В чистім полі -

на роздоллі…

В чистім полі -

на роздоллі…

там гуля

Душа моя…

На мажорі,

на мінорі

вічна думка:

«Хто є я?»

Вічна тема…

Вічна пісня…

про сонети

Солов’я…

Там, у полі -

душі тісно, -

бо Душа та є

моя…

Дифірамби сплять

на  злеті…

А життя летить…

І - я…

Вже замучилась

в тенетах

бунтівна Душа

моя!..

       Всі так спішать…

      Все швидко лине…

Роки пливуть, неначе хвилі.

Чому так швидко все мина?

І молоді були, й щасливі.

Тепер попереду - зима…

А де поділися світанки?

Куди полинула весна?

Хмільні від поцілунків ранки,

Які так ніжно сонце обійма…

Он там хлюпоче синя річка…

Круті звисають береги.

Аж ген утнулась в небо стрічка,

Загнавши води аж туди.

Всі так спішать…Все швидко лине.

І час нікому не спинить…

…А у садку цвіте калина.

І сонний місяць мерехтить…

Роки пливуть, неначе хвилі.

Чому так швидко все мина?

І молоді були, й щасливі.

Тепер попереду - зима…

            Прожив?…

Вітер сірий

спить на лузі…

Зорі падають,

мов тінь…

І роз’їхалися друзі…

SMS - ки  звідусіль..

У люстерко придивився -

скроні сніг

вже  притрусив…

Народився…Одружився…

Дітей вивчив…

Книжки видав…

От і все. ..Вважай -

прожив?..

                                                                                                                              

                       Душа

…А я дивлюсь у ніч-безодню…

Шукаю Душу там свою…Мовчу.

Роки минають безповоротно…

Вже не дивуюсь…Не кричу…

А що кричати? Що волати?

Якщо Душі вже тінь отам…

…Потрібно Душу рятувати

тут, на землі…Її тут храм…

                                                                                                                     

            Янголятка

Двоє янголяток

в небі  закружляли…

Потім по одному

в траву посідали…

О, Душа моя небесна!

Ой, чому така сумна?..

Ще під зорями воскреснеш,

і засяєш, мов весна.

… Янголятка  юні

знову прилетіли.

На зорі тихенько

на травичку сіли… 

                                                

     Душа поета

Душа поета -

від краси.

Коли у тихому

серпанку

торкаюсь

чистої роси,-

блукаю я у ній

до ранку.

Коли в зеленому

саду

вдихаю запах

із троянди,

вірші у серці

віднайду,

зірки складаючи

в гірлянди…

             Жити!..

Здригнулось

                      марево

                                   в саду…

А я до тебе

                      знову

                                   йду.

І завмираю.

                       Всюди  -

                                    тьма.

А навкруги -

                        зима…

                                    зима..

І соловей

                       не тьохка

                                     тут.

Тут сиві птахи

                        гнізда

                                    в’ють…

Стою.

           Все

                    пам’ятаю.

                                       І мовчу.

Дивлюсь

                на зболену

                                        Свічу.

Аж раптом

                   з  тьми -

                              зелене жито.

ЖИТО…

             ЖИТНИК…

                                      ЖИТИ!..

Усе в цьому світі починається з Душі. Головне, щоб вона ніколи духовно не старіла, не черствіла, і ніхто не мав права залишати у  ній чорні рани…