"В сім'ї не без Артура".

Дія друга. Остання. Прочитайте, все одно нефіг робити на карантині. А так - про роботу згадаєте!

Трохи посидів у позі зів’ялої квітки - така звичка була, і подався до міської ради "пробивати" проект рішення. Головне, щоб не прийшлось обіцяти більше, ніж вартість питання. «Це однозначно - програш. Але не все так однозначно» - скаламбурив по ходу думок. В цьому випадку собівартість підраховувати зарано. Ще є невідомі величини. Ось.

От пообіцяв першому заступнику змести стихійну торгівлю - а не виходить. Дупою відчуваю , що це доручення міського голови.  А виконати - не виходить. І не так все просто . Бо тому аборигенам з Кабанівки пообіцяв - пообіцяв. Аванс  узяв - узяв. Сам себе можна сказати раком поставив. Бери поки дають. Бо можуть і  не дати. Є ж і інші варіанти. Та й взагалі , Артурчик так звик до непередбачуваних грошей, що не дивлячись на нормальну зарплатню  чекав їх так, ніби йому просто на хліб не вистачає. Пам’ятаєте гру  в хорошого та поганого поліціянта ? От її Артурчик і оживив: тупий , як стало зрозуміло згодом, Микола Явасповажайченко грав роль поганого і приводив клієнтів до хорошого. А там вже ... І одне тільки засмучувало - ви не повірите - клієнтів було забагато! Здавалося б, чого тут боятись? Але Артурчик  боявся. Бо він був один. Хто б міг допомогти в делікатних справах - того і на обрії не видно.

"Артур Семенович , вас перший  заступник шукає», – пробігла поруч знайома з протокольного відділу.

"Ага. Дзвіночок. Про що він ?" - пробурмотів Артурчик , а вголос видав:

– Доброго дня, Вольдемар Вольдемарович!

–       А, це ти. Ну заходь. Проханнячко до тебе є. Тобто доручення. Але кон.. конфе... тьху ти , конфіденційне.

Всередині Артурчика засяяла ілюмінація: " Потрібен таки!" І від серця відлягло.

–       Є в мене як кажуть бізнес-партнер. Вірніше, вже був. Але ще чіпляється. Хотілось мені його прижучити якось. Але не дуже – так, щоб дихав. Думаю, що з виконанням закону Про благовониє в нього не все в порядку. Зрозумів?

«Так точно!» – хотілося гаркнути Голозадову на увесь голос, але він сказав покірно та лагідно:

–       Буде зроблено, Вольдемар Вольдемарович. Вольдемар Вольдемарович а не будете ви так люб’язні, от в мене тут проект рішення ... Якось подивіться, якось .. ну... може... підтримайте !?

–       Це про шо?

–       Це щоб управління  перейменувати в інспекцію. Ой, нє: інспекцію - в управління. Ой! І не так: шоб і управління, і інспекція, тобто.

–       А-а-а-а! Зрозумів: грошей хочеш. Штат хочеш. Йди – виконуй доручення.

–       Єсть! - таки зірвався Голозадов, і прожогом з кабінету.

«Оце так пощастило!» - не міг заспокоїтись Голозадов, вже шліфуючи в голові амбітні плани.

Стоп! Ще ж є і доручення! Що там за бізнес-партнер? Чого В.В. не доручив цю роботу просто хлопцям? Шото не виходить. А чи не призначено мене цапом-відбувайлом? Продумати все потрібно. На розвідку -  звичайно Миколу.  Кіллер Микола - прийшла дурна думка. Чому дурна? Моральний кіллер. Моральний, але не тому що в нього є мораль – що ж це за кіллер з мораллю  – а тому що зброя в нього моральна, або аморальна. Ні, просто тупа. О, точно: тупий кіллер.   А тупою зброєю та по ніжних місцях – такий швах можна навести! А для нього такі завдання - як допінг.

 Наступний тиждень виявився одночасно і наповнюючим, і спустошуючим.

Щотижнева нарада у мера в понеділок, здавалось, була посвячена виключно Голозадову. Це йому, безумовно, так здавалось, як центру Всесвіту. Ви ж знаєте, що кожна людина з розвинутим ЕГО вважає себе таким центром.

Насправді, його згадували щоразу, і не одного разу, з приводу не виконання чогось такого, що потрібно було виконувати. І якось так виходило – випадково чи ні – що били саме по больових місцях, особисто голозадівських обіцянках, домовленостях і таке інше.

Ну як можна було прибрати стихійну торгівлю, якщо хлопці з Кабанівки сьогодні принесуть другу частину подяки? Стихійна торгівля дійсно не додавала місту благовонія… Стоп ! Як хтось казав «Евріка»! Там, де торгують кошенятами та щенятами – розмістити торгівлю.. квітами! Артурчик  за секунду навіть спітнів від такого вдалого рішення, бо ним вирішувалось і питання благовонія, і питання хлопців з Кабанівки.    

Після приходу цієї безцінної думки залишок наради пройшов як у тумані: до нього звертались, він відповідав, допоки мер не звернувся до нього особисто: – Вам зле, Артуре Семеновичу ?

І моментально прийшов до тями.

Тяма запитала: чим будете крити, Артуре, на наступній нараді ?

Викликати тупого кілера. Може, щось повідомить про доручення першого заступника.

–       Миколо Івановичу, доповідайте, прошу.

–       Вибачте, Артуре Семеновичу, я вас дуже поважаю, доручення ваше я поважаю, - почав як завжди тягнути волинку Явасповажайченко.

« Він навіть не здогадується, що йому змінено іменування, що віднині і до звільнення він тупий кілер. А кілер вже не повинен тягнути гуму, кота за хвіст і таке інше», - розслаблено розмірковував Артурчик, дивлячись на свого зама.

–       …і мене  вкинули до контейнера, - почув Голозадов  виходячи  з каталептичного стану.

–       Шо, шо ви кажете ?

–       Кажу, до контейнера. Мене. Кинули. Ось. Я до них тричі ходив, його завжди немає. Вимушений був  залякати кадровичку – зовсім трошки - вона дала домашню адресу, я поїхав, подзвонив, вийшла охорона, спитала хто я і  … далі ви вже знаєте.

Доручення провалено, - дійшло до Артурчика, і він неприємно спітнів другий раз за  день.  Де вихід ?

«Вихід там де вхід» , - майже проспівав внутрішній голос.

–       Артуре Семеновичу! Вас на шістнадцяту годину викликає Вольдемар Вольдемарович, ( «А-а-а», - скрикнув внутрішній голос) і з ним вже до мера ( «А-а-а-а-а»), – доповіла секретарка.

Цікаво, це вхід чи вихід? Може все не так трагічно?

Мер міста, вдягнений у білий фірмовий светр партії білого тигра, вже хвилин із двадцять перераховував усі провини Голозадова і вимагав каяття.

Каяття не було для Голозадова проблемою, а було найбільш економічно вигідним вирішенням поточної ситуації, бо з того, що було названо, випливало тільки одне – всі його контакти відомі. А можливо відомі і конкретні суми. Він випадково згадав про той «ґудзик», що знайшла секретарка – підслушка ! Тепер мабуть  не секрет, чому інспекція благовонія є, а благовонія – немає.

«Потрібна конкретна та радикальна пропозиція в ім’я спасіння власної дупи », – гарячково запрацював мозок збоченця.

–       Що запропонуєте? – звернувся до нього Вольдемар Вольдемарович.

– Я завжди, як вам сказати, - Артурчик насилу проковтнув незрозумілий клубок, що стояв у горлянці і повернув собі здатність говорити. – Прошу додати до мого управління …. слідчий відділ! – одним духом видав Голозадов. Пан, або пропав !

–       Аргументуйте ! – дав команду мер.

–       От як у випадку з контейнером, тобто з моїм замом, могло б не бути …, ну якби ми … . ну офіційно вже , прийшли б додому .. чи арештували б ..цього порушника…, - Артурчик говорив, роблячи паузи, які, на його думку, підкреслювали здатність до глибокого аналізу ситуації, і одночасно нібито висловлювали повагу до високих посадових осіб, з якими він має честь …і дак далі.

– Добре, я подумаю. Але одразу скажу, ви мені підказали хорошу ідею. Можете йти, – попрощався мер.

–       Каков наглец! – звернувся обурений мер до Вольдемара.

–       Але дійсно, він підкинув ідею. Давай на наступну сесію….. – вони продовжували обговорення ідеї схилившись до столу і розмовляючи пошепки.

В той же час Голозадов, не відчуваючи ніг від радощів, що обійняли його після такої вдалої розмови з мером, біг до інспекції. Чи до управління. Все одно біг.

«Бог таки є», - казав він кожного разу, коли вдавалось навішати локшини на підходящі для цього вуха, а тим більш отримати плюс там, де припускався великий мінус.

«Зхавали! Слідчий відділ! Та я ляпнув, бо нічого казати було, а вони зхавали!», – Артурчик, підстрибнувши, дістав з дерева красивий листочок і придуркувато поклонившись подав його дівчинці років п’яти, що гуляла поруч. Відчуваючи себе неперевершеним, зайшов до інспекції.

«Вас чекає Петро Адольфович», – трохи згодом повідомила секретарка.

«Зви», – розпорядився Голозадов.

Петро Адольфович був директором гордорблагобуду. Потужне підприємство, а з Голозадовим дружити не хотіло. От і домовились про зустріч.

Можна було б і не сьогодні. Хоча чому? Настрій чудовий .

«Хто його Адольфовичем назвав, що це за батько в нього був», - скрививши губи думав Голозадов. – «От якби слідчий відділ був – вже б знали ! А може не довго вже й залишилось! Натякну акуратно в розмові».

–       Ну, гостю шановний, ситуація така. Я завжди знайду за що оштрафувати. Тобто вас. Але ж це абсурд: замість розбудови благовонія, гроші платників податків підуть на штрафні санкції! І то зовсім законно! Яка з цього користь? Кому, користь, вибачте?! Але якщо по-умному та тихо-тихесенько …

–       То давайте так: 50 на 50 !

–       Тобто ? – не зрозумів Адольфович.

–       Я вам виписую штраф на суму N, ви мені віддаєте половину цієї суми – а я після того знищую протокол.

–       М-м-м… А які гарантії? – знов вдав, що не зрозумів Петро Адольфович.

–       Тільки моє слово. Тільки моє чесне слово! Цього навіть забагато, га-га-а, - вирішив поржать  Голозадов. Задля настрою.

–       Дайте трохи подумати.

–       А що тут думати ?! Вирішуйте, поки слідчого відділу немає !

–       Якого слідчого?

–       Ой. Вибачте. Мабуть, я таємницю видав передчасно. Потім, потім… - попрощався Голозадов, якому хотілось залишити співрозмовника якщо не в розпачі, то хоча б у сумнівах. «Дозрівай, друже!»

Артурчик мав можливість дати клієнту дозріти, бо того «врожаю» що він збирав, було в принципі достатньо, але хотілось «жить красіво».

Частенько цьому заважала відсутність не стільки грошей, скільки часу.

Треба ж ремонт робити в офісі. Горда назва Управління та ще й Інспекція вимагала та зобов’язувала. А коштів не дають. Змушений був знов наїхати на Петра Адольфовича та на кількох підприємців. Пообіцяли новий унітаз, італійську плитку в туалет, ще якісь дрібниці…

А  тут сесія завтра. День – на вітер і не вислизнеш. Хоча в перерву …

Сесія, як завжди, довго запрягала, але порівняно швидко їхала.

От і сьогодні Артур Семенович Голозадов переговорив з усіма сусідами, покрутив в руках якісь папери, погрався з телефоном, залишалось здрімнути хвилини, що залишились до перерви. Почув голос головуючого, тобто мера:

–       Прошу  проголосувати останнє питання, що встигнемо до перерви, послухайте уважно: « Створення муніципальної міліції з відділом виконання закону про благовониє включно. Ліквідація управління інспекція з благовонія».

Голозадов ще не отямився, коли на електронному табло засвітились літери:

                      « РІШЕННЯ  ПРИЙНЯТО».

view counter

Сейчас на форуме

Євген Кудлай

Зарегистрированных 1
Гостей 453
Администраторов 0

Статистика

Всего тем на форумах 181035
Все сообщения 272373
Всего зарегистрированных пользователей 65083
Последний зарегистрированный пользователь beredis

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.