Проблема підпорядкування одних людей іншими, існувала завжди. Це необхідний, природний механізм виживання всього живого.
     Але, в людському суспільстві він іноді виходить за рамки розумного та, часто залежить від особистостей які стоять на чолі системи.
     Це породжувало «особливі» стосунки в суспільстві, історики ділять ці періоди на: первісний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, соціалістичний лад.
     Вивчаючи це питання необхідно розуміти, що людське суспільство, розвивається циклічно. Що це означає? Те, що проекція того що було раніше, з великою ймовірністю може повториться в майбутньому, але вже на новому рівні.
     І друге, необхідно мати на увазі, найефективніша модель управління, - це коли накази виконуються без заперечень.
     Та, нас цікавить, коли ж ми з відносно вільних людей, перетворилися на рабів системи?
     Сам процес перетворення зайняв часовий проміжок близько 40 років і проходив в кілька етапів.

     Перший етап, знищення еліти країни.
     Під це визначення потрапляли всі хто був багатий чи добре одягненим.
     Етап розпочався з більшовицького перевороту в 1917 році. Точніше «Червоним терором» організованим відразу за ним. Почали вбивати, часто без суду і слідства, спочатку багатих, потім «співчуваючих» або просто небажаних для системи людей.
     «Червоний терор» - комплекс каральних заходів, що проводилися більшовиками в ході Громадянської війни в Росії (1917-1923) проти соціальних груп, проголошених класовими ворогами, а також проти осіб, що звинувачувались в контрреволюційній діяльності».
     Число жертв «червоного терору».
     «Відповідно до Роберта Конквеста, всього за вироками ревтрибуналів і позасудових засідань ЧК в 1917-1922 роках було розстріляно 140 тисяч чоловік.
     Дослідник історії ВЧК О. Б. Мозохін на підставі архівних даних піддав критиці цю цифру. За його словами, «з усіма застереженнями і натяжками число жертв органів ВЧК можна оцінювати в цифру ніяк не більше 50 тис. Чоловік».
     В кінці 1919 року спеціальна комісія, створена генералом Денікіним, визначила кількість загиблих від проведеного радянською владою терору тільки в період 1918-1919 років в 1 766 188 осіб, включаючи 260 000 солдатів і 54 650 офіцерів, близько 1,5 тис. Священиків, 815 тисяч селян, 193 тисяч робочих, 59 тисяч поліціантів, 13 тисяч поміщиків і понад 370 тисяч представників інтелігенції та буржуазії.
     Історик С. В. Волков, оцінюючи «червоний терор» не в вузькому сенсі - як розстріли органами ВЧК за постановою про червоний терор, а як всю репресивну політику більшовиків за роки громадянської війни (1917-1922), вказував, що число жертв червоного терору при такому підході оцінюється до 2 млн чоловік. Історик вказував, що іноді називають і більші цифри, але в таких випадках до жертв терору відносять такого роду жертви, як смерть від голоду та хвороби, які залишилися без засобів до існування членів сімей, розстріляних тощо».

Другий етап, «продрозверстка» на селі.
     На селі «червоний терор» продовжився «продрозкладкою», фактично безкоштовною конфіскацією продовольства на селі з вбивствами та трудовими таборами для непокірних.
     «Продрозкладка - система державних заходів, здійснена в періоди військового та економічної криз, спрямована на виконання заготовлення продовольства, в першу чергу, зерна. Принцип продрозкладки полягав в обов'язковій здачі виробниками державі «развёрстанной» норми продуктів за встановленими державою цінами».
     Продовольство вилучалося у селян фактично безкоштовно, оскільки грошові знаки, які пропонувалися у якості оплати були практично повністю знецінені, а промислові товари замість вилученого зерна держава запропонувати не могло в зв'язку з падінням промислового виробництва в період війни та інтервенції.
     Крім цього часто при визначенні розміру розверстки виходили не з фактичних надлишків продовольства у селян, а з потреб в продовольстві армії і міського населення, тому на місцях вилучалися не тільки були надлишки, але дуже часто весь насіннєвий фонд та сільгосппродукти, необхідні для харчування самого селянина.
     Невдоволення та опір селян при вилученні продуктів придушувалися збройними загонами комітетів бідноти, а також частинами особливого призначення Червоної армії (ЧОП) та загонами Продармії».
     Як результат, були знищені або відправлені в трудові табори всі, хто мав свою думки та займав активну позицію.

Третій етап, НЕП.
     НЕП, не тільки, допоміг країні вижити, а й виявив чергову «порцію» не знищених раніше ворогів системи. Під час НЕПу та особливо після, почалося системне знищення активного населення країни за допомогою трудових таборів (концтаборів). Умови «праці» та побуту, такі що мало хто виживав. «Вражає виглядає динаміка засуджених до вищої міри покарання (у справах ВЧК-ОГПУ-НКВД). За 7 років НЕПу (1922-1928 роки) їх чисельність склала 11 271 чол. У 1930 році число розстріляних збільшилася до 20 201 чол. і потім стало знижуватися, склавши 10 651 чол. в 1931 році і 9 285 чол. за п'ять наступних років (1932-1936 роки). У 1936 році за політичними звинуваченнями було розстріляно 1 118 чоловік. У 1937 році число розстріляних збільшилася в порівнянні з попереднім роком у 315 разів (!), склавши 353 074 чол. Майже така ж кількість розстріляних (328 618 чол.) припало на 1938 рік, слідом за чим цей показник різко впав, склавши 4 201 чол. за 1939 і 1940 роки».

     Четвертий етап, колективізація.
     Це вершина поневолення сільського населення країни. Селяни фактично ставали рабами в країні, де переміг комунізму. Буквально, все здавалося в колективну власність. Більше, якщо ти працездатного віку, ти без вихідних, круглий рік працюєш в колгоспі, без оплати праці, в надії в кінці року отримати якісь продукти за трудодень. Близько 5% колгоспів взагалі не платили нічого (це офіційна статистика). Люди харчувалися і жили коштом власного підсобного господарства, яке за фактом було поза законом.
     «Колективізація - процес об'єднання одноосібних селянських господарств в колективні господарства (колгоспи) в СРСР. Рішення про колективізацію було прийнято на XV з'їзді ВКП (б) в 1927 році. Проводилась в СРСР в 1928-1937 роках; основний етап 1929-1930 рр. - суцільна колективізація. У західних районах України, Білорусії і Молдавії, в Естонії, Латвії та Литві колективізація проводилась після приєднання їх до СРСР і була завершена в 1949-1950 рр.
     В результаті політики колективізації: понад 2 мільйонів селян були депортовані, з них 1.800.000 тільки в 1930-1931 роках; 6 мільйонів померло від голоду, сотні тисяч - на засланні.
     Дана політика викликала масу повстань серед населення. В одному тільки березні 1930 року ОГПУ нарахувало 6.500 масових виступів, з яких 800 було придушене із застосуванням зброї. У цілому на протязі 1930 року біля 2,5 мільйона селян взяли участь у 14 000 повстаннях проти радянської політики колективізації».
     Щоб утримувати людину в цих, фактично підневільних умовах, його як кріпака або раба «закріплювали» за певним колгоспом, не дозволяли вільно переміщатись по країні та мати паспорт. Самовільне залишення колгоспу, переслідувалося згідно із законом. І в кращому випадки каралося поверненням в колгосп, в гіршому тюремним ув'язненням. Зарплату, почали видавати в кінці 50-х, початку 60-х. Паспорти в 70-х.

П’ятий етап, ця партійні чистки 1937-1938 років.
     Фактично «партійні чистки» проходили постійно протягом перших десятиліть існування радянської влади. Але апогею вони досягли саме в роки, коли було знищено майже вся партійна і державна еліта країни.
     «Число розстріляних в 1937-1938 роках більш ніж в 7 разів перевищує число розстріляних за інші 22 роки панування сталінізму (за 1930-1936 і 1939-1953 роки було розстріляно 94 390 осіб. Масштаби державного терору в роки великої чистки не мають аналога в людській історії ».

Шостий етап, репресії проти національної еліти, приєднаних територій.
     Друга половина 40-х та перша половина 50-х років.

Сьомий етап, репресії проти «дисидентів».
    Кінець 60-х – перша половина 80-х.

    У реальності, на протязі перших - 30-40 років виросло не одне покоління рабів або якщо вам буде легше, - кріпаків, які без спротиву та безкоштовно працювало на державу.
     На початок 90-х, ця рабська готовність підкорятися, переросла в безкоштовну працю, на підприємствах, які місяцями, роками не виплачували заробітну плату.
     Так що там 90-і, сьогодні на НПО, заборгованість у кілька місяців, а люди все одно працюють. З однієї причини, - «є думка», що діватися нікуди.
     Найсумніший результат існування СРСР, це виховане на крові загиблих, правило - не висовуйся і нічого тобі не буде.
     Таким чином, на протязі свого існування, компартія СРСР, системно перетворював населення цілої країни у рабів. Це не було рабством у відомій нам з історії формі, це була досить успішна спроба перетворити люди у покірний гвинтик системи, держави. Щось на зразок, колонії мурах.
     Перевага, людини в тому, що у її середовищі, все одно з’являються «білі ворони», які намагаються змінити систему. Що в кінці, кінців і трапилось з Радянським Союзом.
     Сьогодні ми живемо в іншій країні. Людина знову може бути, - вільною. Її відкриті всі можливості. За умови, що вона викорінить у собі раба.
     Ми живемо де-юре в новій державі, де-факто, проходимо перший етап її становлення. Процес звільнення від рабства.