Читаючи це, можна зробити висновок, що автор цього "ЕСЕ" довго точив свій "націоналістичний зуб" на Васильєва і всіх учасників розбудови СумДУ.

Судячи із такої обізнаності історії його становлення і персоналій, він, мабуть, сам був свідком або учасником тих подій. І, напевно, теж був у партії. Тільки, мабуть, потайки для всіх відданих партії комуністів, все ж таки в душі був десидентом.

Хто ж таки цей пан Богдан Чуб? Один із тих "западенців", які у 60-70-х роках минулого століття "понаєхалі" на Сумщину з убогої галиції та закарпаття на заробітки для відбудови сілького господарства та збору врожаю і осіли на Слобожанщині. А тепер удають із себе корінних мешканців і намагаються сіяти ненависть до нашої "радянської" історії? Мабуть це так і є.

А що стосується Васильєва, то знаючи його особисто з 70-х років, то не сказав би, що все йому в житті і в карєрі давалося так легко, як і всім, хто був поруч із ним і створював СумДУ. 

Завдяки Васильєву і його соратникам СумДУ став потужним університетом. І якщо Васильєв "пропонував комусь звільнитися", то він завжди мав рацію. Хоча, може десь і помилявся. 

А "соціалістична мораль" або деякі її основні компоненти, з приводу якої так глузує пан Богдан Чуб, це мабуть те, чого нам зараз не вистачає для сучасного нормального життя.

Так що, пан Богдан Чуб, ховайте свій "націоналістичний зуб" подалі, поки Вам його у подалльшому не вибили послідовники Васльєва, які переймаються поддальшою розбудовою СумДУ, а не пліткують з приводу досягнень і помилок старших поколінь. Усе, що має зараз СумДУ - за, насамперед, заслуга Васильєва і його оточення із старших поколінь і того молодого покоління, хто зараз піклується про університет і його подальшу розбудову.