Матір Лесі Українки – письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка, з дитинства прищеплювала любов до української народної пісні, казок і традицій.
Лариса Косач була дуже обдарованою дитиною. У 4 роки дівчинка навчилася читати (перша прочитана книжка «Розмова про земні сили» Михайла Комарова), у 5 – грала на роялі і почала самостійно писати листи своєму дядькові Михайлу Драгоманову; у 6 років уже майстерно вишивала; у 9 – склала перший вірш – «Надія», у 13 років – вперше опублікувала свої поезії, взявши псевдонім «Леся Українка».
Уже у віці 14 років видала першу свою поему «Русалка», а також два переклади повістей Гоголя, у 19 років написала підручник «Стародавня історія східних народів», а у 22 – за сприяння Івана Франка видала першу поетичну збірку «На крилах пісень».
Леся мала хист до малювання (деякий час навчалася в художній школі Миколи Мурашка в Києві), до музики (брала уроки гри на фортепіано у дружини Миколи Лисенка Ольги О'Коннор) і до вивчення іноземних мов (навчалася у приватних викладачів і вивчала мови самостійно).
Найбільший вплив, на думку біографів, справив на Лесю Українку її дядько Михайло Драгоманов. Він багато спілкувався із нею, читав їй у дитинстві в оригіналі твори світової літератури, всіляко сприяв її розвиткові. Біографи пишуть, що Леся мала свого дядька за «ідеал».
У формуванні особистості Лесі Українки безперечну роль відіграла її мати – Олена Пчілка, яка сама була обдарованою людиною, талановитою поеткою і «войовничою українофілкою». Однак, як зазначають біографи, зокрема і рідна сестра Лесі Українки – Ольга Косач-Кривинюк, у ставленні матері до доньки Лариси не було теплоти, у дитинстві вона недооцінювала її здібності, часом навіть применшувала їх, не бачила глибини Лесиної натури. Можливо, так склалося через те, що Леся мала заглиблену в себе, «потаємну вдачу», що контрастувала із веселим характером старшого сина Косачів – Михайла.
Леся не лише писала вірші, а й створювала нові слова – їй маємо завдячити існуванням слів «промінь», «напровесні», а її мати, письменниця Олена Пчілка ввела в лексикон українців інше знайоме нам нині слово – «мистецтво».
Хворобливу і тендітну Лесю Франко назвав «єдиним мужчиною в нашому письменстві». Хоч сама Українка не вважала себе гідною і нігтя Франка. Її, як і Олену Пчілку, мали за надзвичайно сильну жінку. Сильну морально. І думка така була зовсім небезпідставною.
Смерть наздогнала українську поетесу в місті Сурамі в Грузії 19 липня 1913 року. Їй було 42 роки. Лесю Українку поховали на Байковому кладовищі в Києві.
Основним джерелом інформації про Лесю Українку є книга її сестри Ольги – «Леся Українка. Хронологія життя і творчості».
