Відповідь на це питання намагались дати експерти Центру досліджень місцевого розвитку, члени обласного прес-клубу та фахівці, які безпосередньо причетні до дитячого футболу.

«Сьогодні серед політиків і посадовців стало модно розповідати про підтримку спорту, популяризацію здорового способу життя - це подобається людям, і не тягне за собою ніяких зобов’язань, відповідальності. Питання: такі порожні розмови - це те, що потрібно Сумщині? Переконаний, що для людей потрібно інше - системна робота по створенню гідних умов для занять спортом, будівництву нових спортивних об’єктів тощо. І такі приклади на Сумщині є, найсвіжіший з них - це будівництво з ініціативи і під керівництвом Юрія Чмиря Обласного дитячого футбольного центру. Якщо говорити про масовий футбол, то такий дитячий центр - це місток для початківців до великого спорту», - підкреслив директор Центру досліджень місцевого розвитку Роман Петренко.

«Звичайно, розпочато дуже добру справу-створення спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву «Зміна» на стадіоні КРЗ, - каже тренер дитячо-юнацької спортивної школи Сумського району Микола Абрамов. - І в цьому значна, безсумнівно, заслуга губернатора області Юрія Павловича Чмиря, який не на словах, а конкретною справою підтримує розвиток дитячого футболу в області. Проте, будівництво окремого поля в обласному центрі, загалом, проблем, які є нині в дитячому футболі, не вирішить. Навколо нього повинні бути збудовані ще з десяток майданчиків із штучним покриттям, причому,- із новітнім сучасним покриттям. Тут повинне бути й необхідне освітлення для вечірніх занять. Уже зараз треба вирішити: хто в цьому центрі навчатиметься - дітвора з обласного центру, а чи талановиті дітлахи з усієї області? Якщо з регіонів, то слід продумати й соціальну інфраструктуру, забезпечення житлом, навчанням, і т.д. і т.п. Тоді це й буде справжній футбольний центр у підготовці висококласних гравців для топ-команд не тільки Сумщини, а й України загалом. Тобто, в школі повинно бути повне завантаження, кваліфіковані тренери. Тоді, переконаний, й добрі результати сумського дитячого футболу не забаряться. Безсумнівно, прекрасно, що з рук губернатора юні футболісти отримали м’ячі. Для дітей-це не тільки матеріальна, а ще й моральна підтримка».

«Бажано, щоб такий приклад наслідували й керівники районів, - продовжує мову Леонід Літвінов, тренер команди «ФК «Успенка», що в Буринському районі. - Я на громадських засадах уже понад 20 років працюю тренером сільської команди. Звичайно, таких умов, які створюються в Сумах, у нас немає. Але в нас є талановиті юні футболісти, які могли б навчатися в «Зміні». Зараз три юнаки перебувають на оглядинах у конотопському «Шахтарі». За час роботи мені доводилося й доводиться постійно вирішувати не тільки суто тренерські функції, а організаторські та матеріальні. Не вирішеними залишаються фінансові питання розвитку спорту на селі. Бо ті мізерні кошти із сільського бюджету не дають не те що утримувати футбольну команду, а й навіть придбати для неї форму. Тому й футбол залишається тільки поки що в деяких селах області. Гадаю, саме їх потрібно підтримувати як районній владі, так і обласній. Адже і тут може загинути футбол, в тому числі, й дитячий. І від цього буде дуже прикро А те, що в Сумах створюється такий футбольний центр - прекрасно. Адже, ще раз підкреслю, і нашому селі є  талановиті школярі, які досить перспективні. Але де їм опанувати футбольну науку?»

«43 роки займаюся з дітворою, - каже М.Абрамов. - Маю відомих вихованців, які грали і грають за відомі команди. Серед них уже є й тренери, які працюють  не тільки в Україні, а й, скажімо, в Норвегії. Наприклад, Дмитро Рудняк тривалий час був капітаном у Харкові, Сергій Осадчий захищав кольори «Металурга» з Донецька, Василь Сараєв  був провідним гравцем ташкентського «Пахтакора». А Віктор Іваненко - рекордсмен серед усіх центральних захисників (!) України. Він забив у ворота суперників аж 9 м’ячів. Звичайно, я горджуся ними. Вони практично грали так, як дозволяв їм їхній потенціал. Але ж буває й так, що потенціал так і залишається не використаним. Не догледіли тренери, сам футболіст не розкрився. До речі, така ситуація склалася з Андрієм Гусєвим - старшим братом Олега Гусєва. Він свого часу був і талановитішим, і перспективнішим. Але, як мовиться, на якомусь рівні дитячо - юнацької підготовки молодого футболіста  розірвався, образно кажучи, ланцюжок. А в цілому країна, переконаний, втратила прекрасного гравця. Скажу про виховання дітвори на прикладі тих, хто досяг вершин у футболі. Це гарні приклади. І на них, безперечно, треба виховувати молодь. Буваючи в селах району, дивувався: мало хто знав про уже доволі знаменитого земляка, гравця київського «Динамо» і збірної України Олега Гусєва. В Європі такого немає. Там відомі футболісти -кумири юних футболістів. Після того, як передав матеріали про Олега в села, ситуація змінюється -  про нього хоч стали тут знати. А взагалі, потрібно налагоджувати співпрацю з відомими нашими футболістами - і тим же Олегом Гусєвим, і Антоном Шиндером, і В’ячеславом Сердюком, які грають у відомих українських командах. Звичайно, їм також не слід ігнорувати ні школу, де навчалися, ні спортивний заклад, де розпочинали свою футбольну кар’єру…»

«Неодноразово брав участь у міжнародних турнірах серед дитячих команд. Вражає те, що футболом, зокрема, й дитячим там займається виключно місцева громада. Тобто, чітко відрегульований процес самоорганізації. Наприклад, у Франції тренери дитячих команд на громадських засадах є їхні батьки. Батьки гравців і утримують команду, і відправляють її на багато чисельні різноманітні турніри в Європі. Родинами приходять, щоб по вболівати . Престижно, коли дитина з року в рік досягає все вищих результатів. Тут тобі й гордість за неї, і впевненість в завтрашньому дні. А головне - діти не швендяють без мети і діла по вулицях. Не марнують час за пляшкою пива, як це, на жаль, часто, є в нас. З місцевих бюджетів для утримання команд кошти не виділяються, вони йдуть на вирішення  інших проблем. Для прикладу, у Німеччині, ми виходили і на сільські футбольні поля, і на міські. Скажу, що і у віддаленому сільському пункті, і в Берліні якість майданчику однакова - висока. У селі проживає 7 тисяч жителів. Тут створено футбольний клуб, у якому майже 1,5 тисяч членів. Щомісячний внесок з кожного 10 євро. Самі себе й утримують. Зайшли в Інтернет - наступного вихідного турнір у Нідерландах. Зв’язалися з господарями. Поїхали. Зіграли. Відпочили. Всі стадіони мають освітлення. Ігри тривають до пізнього вечора. У нас? Потемніло. Куди в селі йде молодь? У кафе та бари, яких тут десятки. А от футбольного (не те що стадіону), а майданчику - немає…Скажімо, в Піщаному не такі вже й люди бідні живуть. Проте, до самоорганізації їм далеко. Таке виховання, таке життя…І те, що голова обласної державної адміністрації Юрій Чмирь усвідомлює, що треба великий футбол у області розпочинати з дитячого, як тренер скажу, - це добре. А, значить, майбутнє в сумського футболу буде».