Виробництво сільськогосподарської продукції складає близько 1/3 валової продукції області, що є далеко не повною реалізацією її потенціалу. Тим не менше для такої області як Сумська, агропромисловий комплекс є одним з китів, при цьому далеко не найменшим, на яких тримається економічна міць, а разом з нею і авторитет нової регіональної влади. Про вразливість такого «кита» свідчать хоча б дані виголошені на прес-конференції, що відбулась 4 квітня 2005 р. за участі начальника управління сільського господарства та продовольства Миколи Кузьміна та начальника управління земельних ресурсів Сергія Бондаренка.

В області за 2004 р. доведено до банкрутства близько 60 агропідприємств, в поточному році ще 187 господарств не мають обігових коштів і перебувають в складному фінансовому стані, що вже не дозволяє залучати кредитні ресурси. Як зазначив начальник управління сільського господарства Микола Кузьмін, диспаритет цін та споживацьке ставлення до сільського господарства призвели до руйнації сільських громад та екстенсивного методу ведення сільського господарства.

Кредиторська заборгованість підприємств-сільгоспвиробників Сумщини в 2,3 рази перевищує дебіторську, в тому числі заборгованість по виплаті заробітної плати склала близько 14 млн. гривень, на низькому рівні проводяться розрахунки за земельні і майнові паї. Значна кількість ріллі виведена з обробітку. І все це припадає на час проведення посівної кампанії, успіх якої визначає всю подальшу ефективність роботи аграріїв.

Тому саме в цей, без сумніву один з найважливіших періодів для сільського господарства, оцінюється результативність дій самої влади, наскільки ефективно вона зможе виконувати свої функції щодо забезпечення нормальної роботи АПК. І саме в цей період посилюється небезпека для неї з боку цілого ряду інвестиційних структур, близьких до Володимира Щербаня, умисного саботажу посівної компанії. Зрив посівної кампанії в області, де сільське господарство має таку вагу, без перебільшень можна назвати початком кінця будь-якої влади.

Незвичним для тривожних повідомлень з сільськогосподарських фронтів, якими за роки незалежності важко когось здивувати, є наявність головних героїв. Основна увага на прес-конференції 4 квітня 2005 р. приділялась не лише загальному становищу в АПК, а також групі комерційних структур, безпосередньо причетних до невдач в цій галузі і близьких до екс-губернатора Сумщини Володимира Щербаня.

За роки панування представників т.з. «донецьких» економічних кіл на Сумщині сформовано групу інвесторів, суть діяльності яких полягала в участі в різноманітних сільськогосподарських підприємствах області шляхом придбання часток у статутних фондах. За сприяння минулого керівництва області, під контролем подібних товариств та холдингів опинилась значна частина агроформувань. Однак прихід інвесторів в сферу АПК не дав очікуваного позитивного ефекту для галузі, навпаки — переважна більшість підприємств, що перебуває у власності цих інвесторів опинилась в катастрофічному становищі.

Так, на згаданій конференції, рівень забезпеченості ресурсами підприємств, що перебували у власності ТОВ «Алекто», одного з подібних інвесторів, охарактеризовано як катастрофічний. Станом на 1 квітня 2005 р., забезпеченість такими ресурсами, як мінеральні добрива, засоби захисту росин, без яких ефективне проведення посівної кампанії технічно неможливе, а також кредитних ресурсів сягає в більшості підприємств цієї «донецької» групи 0%.

Подібна ситуація склалася і в таких інвесторів як «ЮВС», «Агроконтракт» та «Сумиагроцукор», двоє останніх також вважаються наближеними до Володимира Щербаня.
За оцінками управління сільського господарства та продовольства Сумської облдержадміністрації, саме в цих господарствах найменший рівень забезпечення матеріально-технічними ресурсами та підготовки техніки до проведення весняно-польових робіт, що ставить під загрозу виконання виробничих програм в регіоні.

Більшість господарств або мають настільки низький рівень забезпеченості матеріальними ресурсами, що навряд чи зможуть провадити ефективну діяльність, або не забезпечені ріллею. Отже, на повноцінну участь цих структур в проведенні посівної кампанії в області розраховувати не варто.

В усій сукупності підприємства, що входять до згаданих чотирьох структур, становлять значну частку в аграрному секторі області. Загалом вони зосереджують понад 10 % всіх підприємств, що виробляють сільськогосподарську продукцію в області.

Аналогічна їх частка в загальній площі ріллі на Сумщині. Таким чином, з’являється реальна загроза втрати десятої частини агропромислового комплексу області, що завдасть серйозного удару по економічній потужності та продовольчій безпеці області, створивши чималу діру в ринку продукції сільськогосподарського виробництва.

Значною мірою до такого стану призвів сам стиль інвестування, який в багатьох випадках не лише суперечив інтересам господарств, а й балансував на грані законності. Так, вже згадане ТОВ «Алекта», заволодівши контрольним пакетом одного з господарств, без згоди акціонерів взяло значну суму кредиту під заставу майна товариства, використавши його на власні потреби. Звісно, для самого господарства прихід такого інвестора закінчився процедурою банкрутства. Наведений економічний стан підприємств, «ощасливлених» подібними інвестиціями яскраво характеризує на яких невигідних умовах будуються стосунки з інвесторами.

Найбільшу небезпеку становить те, що ситуація за якої виникла практика використання коштів господарств інвестором на цілі далекі від налагодження нормального виробництва, створює значні перешкоди для залучення ресурсів з інших інвестиційних каналів. Для залучення подібних ресурсів необхідна насамперед впевненість їх власників в цільовому та ефективному використанні. Крім цього умови, на яких відбувалося постачання матеріальних засобів господарствам, нав’язані їм інвесторами, дуже важко назвати вигідними, і зрештою стали причиною їх фінансового виснаження, в стані якого вони перебувають і на даний момент.

Пропозиції влади знайти для цих підприємств більш ефективного інвестора, який би міг на значно вигідніших умовах і значно ефективніше забезпечити господарства матеріальними і фінансовими ресурсами, необхідними для господарювання, нинішніми невдалими інвесторами не приймаються. Адже для цього треба було б вивести їх зі свого складу, що позбавило б можливості отримати сумнівні прибутки від демонтажу майнового комплексу та розпродажу землі збанкрутілого за їх мовчазної згоди підприємства.

При цьому можливість господарств припинити таку діяльність інвестора, а також шляхи впливу збоку держави, за умови дотримання законодавства просто відсутні. Принаймні всі подібні спроби досі були невдалими. Саме тому новим керівництвом Сумської обласної адміністрації не залишилося нічого іншого, ніж апелювати до громадськості та ЗМІ як до останньої інстанції.

Якщо політику стосунків на рівні «інвестор — сільгоспвиробник» можна пояснити звичайним бажанням отримати прибуток, навіть за рахунок знищення об’єкта інвестування, то в довгостроковій перспективі така мотивація втрачає сенс. Економічна доцільність при цьому нівелюється і варто розширити коло можливих мотивів.

Візьмемо простий випадок, коли інвестор витягує «останні соки» з придбаного ним об’єкта, отримуючи разовий, чи кількаразовий прибуток на місці, де можна отримувати регулярний. З певною долею наївності цим ще можна пояснити його недалекоглядністю. Однак, за умови коли ціла група формально самостійних інвесторів, яку можна об’єднати за походженням, теренами і методами діяльності, своїми діями фактично призводить до занепаду цілої галузі, то цю діяльність за зовнішніми ознаками можна назвати узгодженою і цілеспрямованою. І мотиви в цьому випадку виходять за межі економічних.

Розглядаючи історію відносин згаданих комерційних структур з владою, слід зазирнути до не такого вже й далекого минулого, коли їх діяльність відбувалася за сприяння обласної влади і в межах сумнозвісної «донецької» групи.

При цьому слово «сприяння» доцільно трактувати як можна ширше, однак не дай Боже не плутаючи з «покриванням» чи поняттям «дах». Стара влада старалася не помічати таких «невинних» пустощів свого дітища як використання земель держзапасу без договорів оренди, систематична і значна несплата орендних платежів, в тому числі за використання земельних паїв тощо. Натомість все тіснішою ставала спільність економічних та політичних інтересів. В такому стані, власне можна їх застати і зараз, щоправда з деякими застереженнями, що їх внесли нещодавні революційні події.

Колишні представники влади стали лише виразниками політичних інтересів, не більше. Однак і не менше. І ці самі інтереси зараз впроваджуються всіма засобами, що залишилися від бувалої міці, і в усіх доступних сферах, включаючи сільське господарство.

Виходячи із викладеного, той факт, що на момент проведення весняно-польових робіт, успіх яких визначатиме успішність всього подальшого функціонування галузі, такі інвестори як «Алекто», «Агроконтракт», «Сумиагроцукор» та «ЮВС», в особі своїх підприємств всі як один виявились абсолютно не готовими, викликає багато запитань. Крім цього вони виявились не просто не готовими, а рівень їх готовності, виходячи з показників, в ряді випадків виявився близьким до нуля. І небезпека сформульована цим же управлінням як «загроза виконання виробничих програм в регіоні».

Отже виникають такі логічні запитання:

-Чи спричинена така колективна відмова інвесторів від проведення ефективної посівної кампанії чисто аскетичним прагненням позбавити себе прибутку, навіть ціною величезних втрат для галузі і нагнітання суспільної напруги через підвищення цін на продовольство?

-Чи, можливо, все ж таки дії цих структур скеровані певними політичними інтересами?

Відповідь на останнє питання повинні давати вже не ми а органи з відповідною правозастосовчою компетенцією. Зазначимо лише, що крах галузі – підстава достатня для доведення неефективності і зміни керівництва на всіх рівнях, включаючи голову облдержадміністрації. Однак, чи не є добробут громадян, розвиток економіки Сумської області занадто високою ціною для втамування чиєїсь жаги повернення до влади?