Роман народився 15 лютого 1990 року в м. Суми. З дитинства був цілеспрямованим та серйозним. Мати хлопця, Світлана Олександрівна згадує: «Завжди був дуже виваженим і слухняним, дуже принциповим. Відмінник, мав дружні стосунки з однокласниками, але завжди доводив свою точку зору. Дуже серйозно ставився до слова «друг». Для нього це було завжди більше, ніж просто слово».

Щасливий світ

Він намагався взяти від життя все – танці, шахи, айкідо, кераміка – це далеко не всі його захоплення. Про що Рома мріяв в дитинстві? «Про щасливий світ!» – каже мама.

Навчався Роман в математичному класі Олександрівської гімназії в місті Суми. Закінчив її у 2007 році, тоді ж вступив до Сумського державного університету на факультет економіки та менеджменту, кафедра фінансів. У 2012 році захистив дипломну роботу на ступінь «магістр» англійською мовою. Він був студентом-активістом: організовував та брав участь в наукових та спортивних заходах. Окремою сторінкою його такого короткого життя були громадські заходи: активіст українського націоналістичного руху, член Студентського братства Сумщини та Молодіжного націоналістичного конгресу. Рома був вихованцем патріотичного наметового табору «Січ», а потім – одним із головних організаторів та відповідальних за проведення на Сумщині дитячого наметово-патріотичного табору Молодіжного націоналістичного конгресу «Коловрат», на якому в 2012 і 2014 роках виконував роль «бунчужного». Окрім цього, був співорганізатором теренової гри для молоді «Ревин Яр». Брав участь у тереновій грі «Гурби-Антонівці».

Майже все життя був російськомовним, та, навчаючись на першому курсі, повністю перейшов на українську мову. Непересічний патріот, той, який доводив це не лише на словах, а всіма справами, що робив в житті.

Закінчив виш, влаштувався працювати аналітиком у фармацевтичну компанію «Артеріум». Дуже захоплювався грою в регбі. Був одним із засновників регбійного спорту в Сумах і його головним популяризатором. Професійно грав у складі київської команди РК «Ведмеді», коли проживав та працював у Києві. Та продовжував займатися бальними танцями. Активне життя, достойне продовження.

Революція Гідності і війна

Початком всього стала Революція Гідності в Києві. Роман був одним з активістів, кого в 10 грудня 2013 року затримала міліція при зачистці барикад на Грушевського. Невдовзі його відпустили, але це ще більше підштовхнуло його до пошуків справедливості в країні. Він входив до складу 14-ї сотні Самооборони Майдану «Вільні Люди». Завжди був там, де найважче і найнебезпечніше. Проте ангели-охоронці хлопця таки вберегли: жодної подряпини від кулі снайпера чи осколків гранати.

Саме звідти і поїхав на Схід, захищати кордони України з початком війни в складі батальйону «Айдар». Близько двох місяців перебував у м. Щастя, чекаючи на бойові дії. Потім прийняв рішення змінити батальйон, опинився в «Донбасі» і пройшов навчання під Дніпропетровськом. Саме там він познайомився зі своїми майбутніми бойовими побратимами, з якими разом перейшов у 93-ю бригаду ЗСУ, служив в 6-й роті на посаді стрільця.

Він не служив в армії, але на передовій був своїм серед своїх. Мама говорить, що єдиною його метою був захист рідного дому: «Остаточно прийняв рішення, що він мусить бути там, після відвідин військового госпіталю». Батьки підтримали вибір Романа, для них це був вибір справжнього чоловіка, а саме таким вони його і виховували.

Хоча про війну він нічого не говорив батькам, вважав, що непотрібно їм те знати – жодним словом не обмовився про бої, в яких брав участь, про місця, де були, про пережите. Єдиний бій, про який батьки знають, це бій за Монастир 17 січня 2015 року на позиції «Муравейник».

Власне, всю зиму і весну 93-мехбригада тримала оборону під нищівними ворожими обстрілами на стратегічно важливому напрямку – ДАП. Вони були серед легендарних «Кіборгів». Хоча від того, сам Роман ніяк не змінився, для батьків він залишався все тим же сином, для друзів та побратимів тим же відважним воїном з позивним «Берест», який прагнув навіть на полі бою дотримуватись лицарських чеснот – прийти на допомогу, бути чесним, надійним, безкомпромісним, і незламним. Він один із тих, кого не підкупиш, не залякаєш. Приклад для наслідування, якого безмежно поважали. «Людина з великим серцем, щомиті готовий на самопожертву заради товаришів та України» – кажуть про нього побратими.

Так і сталося.

28 травня 2015 року біля селища Опитне поблизу Донецького аеропорту Роман загинув під час мінометного обстрілу українських позицій. Його взагалі не повинно було бути там – Роман Атаманюк пішов замість хлопця, який не міг їхати на вогневі. В окоп потрапила міна, від якої молодий патріот загинув. Його напарник залишився живим, оскільки Роман прийняв удар на себе.

Його смерть стала трагедією для сотень людей, які його любили, та найбільше – для батьків, в яких Роман був єдиним сином. Про те, що Рома загинув, вони дізнались від друзів хлопця.

Як вони переживають цю втрату, описати важко. Єдине, що підтримує їх зараз, це те, що Романа пам’ятають всі, чиї життя переплелись із життям Героя.

Людина з великої літери

У 2015 році дитячий патріотичний наметовий табір «Коловрат», що проходить на Сумщині, названо іменем Романа Атаманюка, був проведений турнір із пляжного регбі пам’яті Романа, його іменем названа вулиці в рідних Сумах, в 2016 році відбулася щорічна спортивно-патріотична теренова гра «Гурби-Антонівці», присвячена пам’яті Романа.

«Це була неординарна особистість, Особистість з великої літери, Чоловік із великої літери, Людина з великої літери», – сказав на прощанні з хлопцем старшина роти, у складі якої воював Роман.

13 серпня 2015 року Указом Президента №473/2015 «за особисту мужність і професіоналізм, проявлені в захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Роман Олександрович Атаманюк нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.

В цей же день рішенням Сумської міської ради Роману Атаманюку посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Суми».

Еріка Шпанцева, • Мої Суми • My Sumy •