29 травня 2025 року в районі населеного пункту Яблунівка Сумського району обірвалося молоде життя молодшого сержанта, інспектора прикордонної служби Олександра Миколайовича Колота.

У лютому 2025 року Олександр Колот підписав контракт і став до лав Державної прикордонної служби України,  продовживши справу, яку свого часу розпочав його батько – уродженець села Миколаївка Микола Колот.

Микола Колот у березні 2014 року, коли Україна постала перед страшною загрозою, був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив солдатом реактивного артилерійського полку Сухопутних військ ЗСУ.

3 вересня 2014 року біля селища Побєда Новоайдарського району Луганської області базовий табір його підрозділу був обстріляний з території російської федерації реактивними системами залпового вогню «Смерч».

Того дня загинули 15 українських військовослужбовців.

Серед них - Микола Колот.

Йому було 37 років…

Минув час. Війна не закінчилася. Вона прийшла вже до наступного покоління.

Його син Олександр Миколайович Колот у 23 роки обрав той самий шлях - шлях захисника України.

У такому віці життя тільки починається. Попереду могли бути роки, мрії, родина, діти, звичайні щасливі будні. Але Олександр обрав захист своєї землі - і, як колись його батько, віддав за Україну найдорожче - власне життя.

Батько загинув у 2014-му.

Син загинув у 2025-му.

Олександр повторив подвиг батька, зробивши власний вибір - свідомо стати на захист держави, яку десять років тому захищав його батько.

Низько схиляємо голови перед подвигом батька і сина. Для Буринської громади – це подвійний біль, подвійна втрата…

24 вересня 2026 року, виконуючи свій військовий обов’язок, Володимир Олегович Івашкін загинув внаслідок удару ворожої авіації КАБом поблизу населеного пункту Дружківка Краматорського району Донецької області.

Він віддав найдорожче - своє життя - за Україну, за її свободу та незалежність, за можливість кожного з нас жити на рідній землі.

Особливо боляче усвідомлювати, що материнське серце Людмили Василівни, яка віднедавна знайшла прихисток у громаді, переїхавши як внутрішньо переміщена особа з однієї з прикордонних громад Сумщини та придбавши будинок у селі Олександрівка, тепер назавжди носитиме у собі невимовний біль втрати сина.

Немає слів, які могли б загоїти материнську рану. Немає слів, здатних повернути найдорожчу людину. Є лише щира вдячність за подвиг Володимира та безмежна шана до його мужності.

Володимир назавжди залишиться у наших серцях як мужній Захисник, який до кінця виконав свій обов’язок перед Україною.

Про дату, час і місце прощання та поховання захисників України з метою дотримання безпекової ситуації повідомлятися не буде.

Вічна пам’ять і слава Герою!

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!