Долинський Микола Леонідович народився 23 грудня 1972 року. Був наймолодшим, третім сином у родині.

Пішов до першого класу до Воронізької загальноосвітньої школи №1, де отримав неповну середню освіту. З дитинства захоплювався музикою, відвідував музичну школу та навчався грі на акордеоні.

Після закінчення школи вступив до Конотопського залізничного училища та здобув спеціальність помічника машиніста електровоза.

У 1989 році був призваний на строкову військову службу до прикордонних військ. Службу проходив у Нахічевані. Після демобілізації працював водієм машини швидкої допомоги. Через рік розпочав службу в органах внутрішніх справ, де сумлінно прослужив шість років. Після звільнення працював у таксі та займався будівництвом.

Микола Леонідович був двічі одружений. Від першого шлюбу залишилися син, яким він щиро пишався, та улюблений онучок.

У мирному житті чоловік захоплювався риболовлею, садівництвом, любив працювати на землі. Особливе місце в його серці займав собака, якому він приділяв багато уваги та із задоволенням займався його дресируванням.

Микола Леонідович був надзвичайно працьовитою, товариською та доброю людиною. Мав запальний, але справедливий характер. Завжди був готовий прийти на допомогу тим, хто її потребував, міг поділитися останнім зі своїми побратимами. Найбільше в людях цінував чесність, сміливість і самовідданість.

Із перших днів повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, добровільно став на захист рідної землі від російських загарбників.

У складі Шосткинської роти охорони брав участь в організації оборони рідного краю. Згодом був переведений до 58-ї окремої мотопіхотної бригади, де воював на Бахмутському напрямку, брав участь у боях у Серебрянському лісі. Пізніше продовжив службу у складі 41-ї окремої механізованої бригади, пройшов навчання в Німеччині та опанував спеціальність механіка-водія танка Leopard 1A2.

У 2024 році перевівся до 67-ї окремої механізованої бригади, де служив разом зі своїм сином. Пліч-о-пліч вони пройшли найважчі ділянки фронту: Часів Яр, Лиманський, Сумський та Покровський напрямки.

За час служби виконував бойові завдання на різних посадах: стрілець, помічник гранатометника, механік-водій танка Т-64, механік-водій танка Leopard 1A2, оператор протитанкового ракетного комплексу Javelin. Мав військове звання головного сержанта.

У 2023 році під час артилерійського обстрілу отримав тяжку контузію та осколкове поранення голови, після чого кілька місяців проходив лікування. Попри пережите повернувся до своїх побратимів і продовжив виконувати військовий обов'язок.

На фронті користувався великим авторитетом. Його позивний був «Їжак», але більшість побратимів із великою повагою називали його просто — Леонідович.

Він щиро вірив у перемогу України. Часто говорив: «Ми обов'язково переможемо цю війну, будемо жити в мирі й злагоді та відбудуємо нашу країну».

Його найзаповітнішою мрією було після Перемоги повернутися додому, посадити великий фруктовий сад і збудувати гарну альтанку, де збиратиметься вся родина, щоб проводити теплі літні вечори разом.

26 червня 2026 року серце Миколи Леонідовича Долинського зупинилося у селі Дмитрівка Синельниківського району. Причиною смерті стала гостра серцево-судинна недостатність…

Він прожив життя чесної, мужньої та гідної людини. Люблячий батько, дідусь, син, побратим і захисник України, він назавжди залишиться у пам'яті рідних, друзів, бойових товаришів і всіх, хто мав честь його знати.

Світла пам'ять про Миколу Леонідовича житиме в серцях тих, кого він любив і кого захищав. Вічна пам'ять Герою!

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!