Антипенко Віктор Михайлович народився 4 серпня 1974 року у нашому місті. Родина Антипенків була багатодітною – крім наймолодшого Віті тут виховувалося ще троє діток. З дитинства хлопчик ріс жвавим, активним, товариським. Захоплювався футболом, любив читати історичні та фантастичні твори. Після навчання у школі № 12 Віктор вступив до Шосткинського профтехучилища № 19, де отримав професію зварника.

Понад 20 років наш земляк працював у торгівельній сфері логістом у різних містах, пізніше – охоронником у Києві. Рідні з невимовною теплотою згадують про Віктора як про інтелігентну, добру та щиру людину. «Він завжди був надзвичайно турботливим та відповідальним… Замінив батька моїм п’ятьом дітям. Дуже переживав і піклувався про стареньку матір, якій зараз 89 років… За першим проханням допомагав нам усім… Це було надійне плече та чисте, щире серце!», - розповідає Ольга, сестра Героя. У вільний від роботи час чоловік захоплювався вивченням історії воєн, полюбляв технічну та науково-популярну літературу про різновиди зброї тощо. Завдяки цьому пізніше він прийде на фронт не новачком, а людиною, яка певною мірою розуміється на військовій справі (нехай і на аматорському рівні).

Влітку 2022 року Віктор Михайлович став на захист України. За час служби воював на Покровському ти Запорізькому напрямках, боронив Дніпропетровщину. Пройшов Авдіївське пекло, у різний час отримав кілька контузій. За сміливість, патріотизм і високий професіоналізм нагороджений почесними грамотами, а також: відзнакою Президента «За оборону України», орденом-хрестом «За мужність» III ступеня, відзнакою «За оборону Авдіївки. 110 ОМБР» та медаллю «Ветеран війни – учасник бойових дій».

На фронті Віктор Антипенко виконував обов’язки сапера, пізніше був майстром відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів. «Я буду стояти до кінця!», - сказав він в одній з телефонних розмов коханій дружині Наталі. Як би не було важко, він ніколи не втрачав сили духу та віри у краще і забороняв близьким навіть думати про погане. Разом вони мріяли про Перемогу та повернення Віктора додому, про дачний будиночок, який чоловік хотів купити… Про затишний відпочинок, коли всі нелюдські труднощі фронтового життя залишаться у минулому.

Останній раз захисник розмовляв з дружиною у день власної смерті. Повертався із завдання та обіцяв розповісти якусь веселу історію, але ввечері не перетелефонував. Наступного ранку родина Героя дізналася страшну новину: при поверненні з бойового завдання сержант Віктор Антипенко отримав важкі травми, від яких помер у лікарні 13 листопада… Схиляємо голови у скорботі та пошані за нашим земляком…

Низько вклоняємось пам’яті воїна Світла!

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!