Уродженець с. Шевченкове Попівської громади, стрілець-регулювальник комендантського відділення штабної роти батальйону управління військової частини, старший солдат Мартиненко Олександр Олександрович повернувся до рідного дому на вічний спочинок.

Народився воїн 24 січня 1981 року, навчався у місцевій школі, згодом у Конотопському індустріально-педагогічному технікумі.

Для рідних захисник був справжнім прикладом сили, доброти й мужності. Разом із дружиною Вітою, з якою їх єднали ще шкільні стежини, і яка стала для нього справжньою опорою та надійною підтримкою, виховували доньку Дарину.

Олександр Мартиненко вирізнявся надзвичайною працелюбністю, мав справді «золоті руки». Усе, за що брався, робив з душею, сумлінно та майстерно. Любив автомобілі, насолоджувався відчуттям швидкості.

Життєрадісний, щирий, справедливий, сповнений надій, мрій і жаги до життя, людина з великим серцем – Олександр Олександрович  шанував сімейні цінності, підтримував друзів, мав міцну віру  в перемогу України.

На жаль, доля відміряла захиснику  лише 42 роки… Тепер назавжди 42…

Його душа відійшла у вічність на Донеччині під час виконання бойового завдання.

Жодними словами не втамувати пекучий біль та не загоїти рани в душі. Попівська громада висловлює щирі співчуття родині, рідним і близьким загиблого Героя.  У скорботі та молитві низько схиляємо голови, вшановуючи пам’ять вірного сина України.

Нехай у небесній висоті Олександр Мартиненко тримає свій захисний щит над рідною землею, над тими, кого любив понад усе.

Відспівування відбулося в Соборі Різдва Пресвятої Богородиці (м.Конотоп), поховали на сільскому кладовищі у с.Шевченкове.

Вічна пам'ять і вічна слава герою!

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!