Сергій Миколайович Цигипа народився 18 грудня 1976 року у Шостці, в перший клас пішов до школи №4. Хлопчик зростав дуже активним – з задоволенням займався спортом, відвідував гурток туризму. Разом з батьком ходив на рибалку і цікавився автівками. Після школи пішов на навчання до училища №19 і закінчив його за спеціальністю «Майстер будівельного обладнання». Далі - строкова служба в українській армії і повернення додому. Став працювати – спочатку на одному з шосткинських підприємств, згодом водієм навантажувача в агролісгоспі. За сумлінну роботу та високу професійну майстерність Сергій Миколайович був неодноразово відзначений Почесними грамотами.

Чоловік мріяв про велику дружню родину. Ця мрія здійснилася у січні 2002 року - Сергій одружився з Іриною. Це було кохання з першого погляду, яке Сергій проніс крізь всі роки спільного життя. Він зміг стати найкращим в світі татом для своїх донечок - Катерини та Анни. Все своє життя чоловік присвячував благополуччю родини. Три його дівчинки (яких він ласкаво назвивав Іришка, Катюша і Нюся) обожнювали його, родина жила спокійно, розважливо і будувала плани на майбутнє. Сергій радів посмішці онучки Меланії, а от з маленьким онучком Любомиром спілкувався тільки по відеозв’язку… Він з’явився на світ, коли дідусь вже став на захист Батьківщини.

Військова служба для Сергія Цигипи розпочалася в лютому 2024 року. Свідомий громадянин України, не зміг стояти осторонь страшної війни. Йому було КОГО захищати. На фронті був спокійним і надійним. Його побратими могли покластися на чоловіка у будь-яких обставинах. А він навіть після поранення прагнув якомога швидше повернутися до них, щоб бути пліч-о-пліч з бойовими друзями..

14 листопада 2024 року Сергій Миколайович Цигипа, кулеметник 3-го стрілецького батальйону військової частини Національної гвардії України під час виконання бойових завдань загинув поблизу населеного пункту Торецьк Донецької обл.

Йому назавжди 47.

Сергій Олександрович Дмитроченко з’явився на світ у Шостці 9 вересня 1986 року. Змалечку полюбляв порядок у всьому – у домі, у речах, у власному портфелі з підручниками. До школи №4 пішов в очікуванні цікавих знань. Саме школа привила йому любов до футболу – м’яча ганяв завзято і талановито…

Шкільні роки промайнули швидко і юнак обрав навчання в Шосткинському хіміко-технологічному технікумі, якій закінчив за спеціальність «Механік». Потім строкова служба в армії, повернення до рідного міста і… вибір справжнього чоловіка. Сергій Дмитроченко став у ряди військовослужбовців Національної гвардії України.

Господь подарував йому щастя зустріти своє кохання. У міцній родині з’явилися двоє чудових діточок – Андрійко та Анастасія. Все робили разом – працювали на городі, їздили на риболовлю, відпочивали.

Війна все порушила… 14 листопада під час виконання бойового завдання Сергій Дмитроченко був тяжко поранений. А 16 листопада серце справжнього Героя перестало битися.

Сергій Олександрович Дмитроченко, головний сержант, 1-го стрілецького батальйону приєднався до Небесного полку.

Йому назавжди 38, повідомили в мерії Шостки.