Посмішка на портреті, що навіки застигла на фото з чорною стрічкою у правому нижньому кутку. Очі кольору оливи, які своєю глибиною й мужністю підкреслюють форму Збройних Сил України. Очі, які бачили те, що неможливо навіть уявити…

Стукіт молодого серця Максима КОВБАСИ назавжди зупинила безжальна війна…

Прощання із загиблим військовослужбовцем відбулось на Алеї Слави. Провести Героя в останню дорогу прийшли рідні, побратими, керівництво громади, священнослужителі, друзі, знайомі, небайдужі мешканці громади.

У скорботі присутні схилили голови та вшанували пам’ять Захисника хвилиною мовчання. Літію за загиблим бійцем відслужили священнослужителі Православної церкви України.

Під час церемонії прощання загиблому Герою Максиму КОВБАСІ віддали останні військові почесті та провели до останнього місця спочинку.

Наш Герой Максим Олександрович КОВБАСА народився 4 червня 2000 року у м. Ромни.

Закінчив 9 класів Роменської школи імені академіка А.Ф. Йоффе, після чого продовжив навчання у Кременчуцькому фаховому коледжі транспортної інфраструктури на «колійника».

Будучи студентом, виявив підприємницький дух і рішучість у досягненні своїх цілей – відкрив власний кафе-бар в м. Кременчук.

Але диплом Максим так і не встиг отримати, бо його у 2020 році призвали на строкову службу у Збройні сили України.

Максим КОВБАСА проходив військову службу у м. Вінниця на посаді зв’язківця. Під час проходження строкової служби зрозумів, що йому до душі військова справа. Тож, за 2 місяці до початку повномасштабного вторгнення юнак підписав контракт на військову службу.

Спочатку молодий воїн пройшов навчання у Полтаві, далі потрапив туди, де точилися найзапекліші бої з ворогом: Херсон, Запоріжжя, Донецьк.

На війні Максим був у своїй стихії. Мав натуру природженого доблесного Воїна: відчайдушного, непримиримого до ворога. А ще мав гуморний характер, ніколи не боявся складних бойових завдань та нестерпних труднощів солдатського окопного життя.

Мав позивний «Ракета», бо був рішучим, цілеспрямованим юнаком, який завжди досягав поставлених цілей.

За час несення служби Максим отримав шість контузій, лікувався, але завжди повертався до

побратимів на фронт.

Навесні 2024 року Максим перевівся до складу 110 окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Служив оператором-радіотелефоністом розвідувального відділення.

За зразкову військову службу та високі показники у службовій діяльності Максим КОВБАСА неодноразово нагороджувався Грамотами та Подяками командуванням бригади, батальйону та частини. Але найголовніша з них - відзнака Міністра оборони України «Лицарський хрест», видана 4 червня 2024 року, в день народження Максима за проявлену виняткову хоробрість в умовах з ризиком для життя. Цю нагороду Захисник отримав на День Конституції України.

Разом із оборонцем на позиціях весь час перебував песик на прізвисько «Бам-бас», якого Максим придбав собі як подарунок на день народження. Він був справжнім другом та розрадою для воїна.

1 липня, перед виходом на чергове бойове завдання Максим зателефонував батькові, щоб попередити, що не виходитиме на зв’язок, але батько не відповів, бо сам в той час був на бойовому завданні…

Тоді зв’язався із сестрою, перший раз за всю службу залишив контакти побратимів… Сказав, якщо він через 4 дні не вийде на зв’язок, щоб зв’язалися з ними… На третій день невідомості сестра почала бити на сполох, зателефонувала побратиму і почула найстрашніші слова: «Максим загинув»…

2 липня 2024 року під час виконання службових обов’язків старший солдат Максим Олександрович КОВБАСА загинув внаслідок мінометного обстрілу противником та атаки FPV-дрона біля н.п. Новоолександрівка Покровського району Донецької області.

Він був мужнім та виваженим воїном, пройшов не одну “гарячу” точку, відважно боровся з російським окупантом. І віддав у цій боротьбі найдорожче – власне життя.

Мужній воїн поліг за свою державу та наш спокій. Він був вірний військовій присязі, з честю і гідністю виконав свій громадянський та військовий обов’язок, до останнього подиху вірив у Перемогу

Максиму КОВБАСІ назавжди – 24…

Його коротке, але яскраве життя є взірцем патріотизму, відваги та самопожертви заради України.

На жаль, війна залишила ще одну сім’ю без найдорожчої людини…

Важко знайти слова втіхи, неможливо заспокоїти біль та гіркоту втрати, адже батьки втратили єдиного сина, свою опору та надію. Без підтримки брата залишилася сестра, племінниці залишилися без дядька…

Війна поділила життя цієї родини на “до” та “після”. І це “після” віддає смутком, болем та невідворотним усвідомленням втрати.

Максим КОВБАСА хотів, щоб його родина пишалася його вчинками. Як Максим і хотів, рідні пишаються ним. Громада та Україна пишається своїм мужнім воїном.

Шкода, що невблаганна доля дала йому так мало пожити на світі. Та найголовніше своє призвання він виконав сповна: відчайдушно боронити рідну землю від ворога.

Усією громадою схиляємо голови в глибокій скорботі та висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким нашого оборонця. Поділяємо ваш безмежний біль, повідомили в мерії Ромен.

Світло пам’яті про Захисника завжди горітиме у наших серцях.

Низький уклін, безмежна шана і світла пам’ять нашому Герою, захиснику України Максиму КОВБАСІ!