На сільському Суховерхівському цвинтарі бійці полку Національної гвардії «Азов» проводжали свого побратима, вірного сина України Руслана Івановича Квашка.

Руслан у свої двадцять сім років пройшов життєвий шлях від суховерхівських затишних вулиць до свого останнього бою у Серебрянському лісництві.

Юнак дуже гарно навчався у школі, без проблем втупив на фізико-математичний факультет одного із Сумський вишів, а через два роки підписав контракт на служу у Національній гвардії України. Ще до початку Великої війни…

Проникливо про воїна Руслана говорив під час відспівування настоятель Храму святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії отець Димитрій, на церемонії прощання – секретар Буринської міської ради Володимир Писаний, але слова побратима, з яким старший солдат, старший водій зустрів свій останній бій:

- Мені дуже прикро, що в такий сонячний день сталося таке горе. Моє щире співчуття у першу чергу батькам, всім рідним та друзям.

…Друг «Руля», Руслан стояв зі мною пліч-о-піч. Ми виконували бойове завдання, яке поставило перед нами командування. Можу сказати, що він з гідністю виконував це бойове завдання.

Я гордий з того, що знав, можливо і не так довго, Руслана, але можу сказати, що це дуже гідна людина, яка нічого не боялася, завжди ішла вперед.

Я ніколи не забуду, як під час першого нашого бойового виїзду він сказав мені: «Друже «Робокоп», я не дам «задню», я буду іти до кінця, щоб мені цього не вартувало».

На жаль, під час другого нашого виїзду сталося таке горе… У цей момент я був поряд, але, на жаль, нічого не зміг зробити, як і інший наш побратим.

Ще раз щирі співчуття батька, жінці, дитині…

Друг «Руля» був гідним воїном, жив як воїн і загинув як воїн.

Друже Руля – навіки в сторю… Наразі – це все!

- Від командування бригади «Азов» прийміть щирі співчуття, - звернувся від командування побратим із «Азову». - Висловлюю слова щирого співчуття і поваги до вас. До вас, людей, які його виростили, які любили його, були з ним поруч. Співчуття побратимам Руслана, з якими пліч-о-пліч захищав свою Батьківщину.

Друг «Руля» був на самих небезпечних ділянках. Він захищав далекий Донбас, але добре розумів, що якщо не зупинити ворога там, то він прийде на його рідну землю, на Сумщину.

Він боровся не просто за велику Україну, він боровся за своїх земляків, за свою село, за свій край.

Ми звикли казати «Герої не вмирають!» Так, вони живуть у наших серцях, у нашій пам’яті. Але не слід забувати, що наші Герої - і серед них друг «Руля» - мають жити в наших чинах, і наших діях.

Він мріяв про свободу, про незалежність своєї країни, про мир. Цей мир – через ПЕРЕМОГУ здобудемо ми, його побратими і кожен цивільний на своєму місці. На своєму місці маємо втілювати в життя мрії Руслана.

Прошу приєднатися до нашої «Азовської» молитви!

А далі «азовці» прочитали Свою молитву, притискаючи до серця стиснуті кулаки.

До молитви бійців полку «Азов», від якої аж дух переймає, доєдналися на сільському цвинтарі і юнаки, і дівчата, котрі знали Руслана зі студентських років.

З військовими почестями, гідними захисника України, нашого Героя, під звуки прощального салюту та Гімну України Руслана Івановича Квашка похоронили у селі Суховерхівка.

Життя Руслана Квашка обірвалося 6 червня 2024 року неподалік населеного пункту Грирогрівка Бахмутського району, на території Серебрянського лісництва.

11 жовтня 2024 року Русланові мало б виповнитися 28 років, повідомили в мерії Бурині.