Багатолюдна громада зустріла «живим коридором» пошани домовину з тілом полеглого Захисника. Прощання із загиблим військовослужбовцем відбулось на Алеї Слави.

Літію за упокій душі Героя Олега Кулика відслужили священнослужителі Православної церкви України.

Захисник – Олег Кулик народився 28 січня 1977 року в с. Анастасівка Роменського району. 

У 1992 році закінчив 9 класів місцевої школи, після чого здобув спеціальність «технолога» в Роменському індустріальному технікумі. 

Після здобуття освіти був призваний на строкову службу, яку проходив у внутрішніх військах у м. Миколаїв. Під час служби Олег зарекомендував себе як дисциплінований та відповідальний солдат.

Потім працював в охоронній фірмі «Влад», а також на будівництві в Чехії та Польщі.

У 2002 році створив родину та переїхав в с. Біловоди. У шлюбі народилося двоє донечок: Руслана та Софійка. З доньками Олег Миколайович мав особливо теплі стосунки, дуже їх любив та піклувався про їхнє майбутнє. Родина та сімейне життя для Олега завжди були на першому місці. Він говорив, що живе заради сім'ї та дітей. 

Олег Миколайович мав золоті руки. У будинку та по господарству все робив власноруч, аби родина жила в затишку та комфортні.

Чоловік захоплювався риболовлею. Також любив тварин, особливо собак.

Безжальна війна зруйнувала всі плани та сподівання, розбила сімейне щастя, мрії та надії… 

Після початку повномасштабного вторгнення Олег з-за кордону повернувся до рідного дому, аби у складні часи бути поруч з родиною. 

28 листопада 2022 року Олега Миколайовича Кулика було призвано на військову службу під час мобілізації. Захисник служив головним сержантом, командиром 3 відділення зберігання та транспортування взводу зберігання та транспортування 27 реактивної артилерійської бригади імені кошового отамана П. Калнишевського.

Разом з побратимами Олег Кулик, проявляючи велику незламність та силу, відважно боронив рідну землю від агресора на Херсонському напрямку. 

Олег Миколайович був людиною слова, мав авторитет серед побратимів, гарно володів військовою справою. Побратими згадують про свого командира, як надійного, чесного, справедливого, вольового та рішучого військового, який з мудрістю та виваженістю підходив до вирішення поставлених завдань.

Під час служби Олег Миколайович щодня телефонував родині, але ніколи не скаржився. Завжди говорив, що все добре і Україна обов’язково Переможе!

Серце захисника перестало битися 28 травня 2024 року в місці дислокації його підрозділу. 

Олегу навіки 47…

У захисника залишилися матір, дружина, доньки, сестра… 

Сусіди згадують Олега Миколайович, як доброго, чуйного, відкритого до спілкування та допомоги чоловіка, який всім допомагав, просто був безвідмовним. Чоловік мав сталевий характер, ніколи не падав духом. Молодий, щирий, добрий, людяний, справедливий… Таким він був, є і буде в пам’яті рідних, друзів близьких, побратимів, повідомляють в Роменській міській раді.

Честь і слава Герою - Олегу Миколайовичу Кулику!