ВЛАСЕНКО ВЛАДИСЛАВ СЕРГІЙОВИЧ народився 14 квітня 1998 року в смт Вороніж Шосткинського району. Хлопчик ріс жвавим, активним, мав багато друзів і був справжнім лідером. Улюбленим захопленням була рибалка та техніка. Він обожнював свій мотоцикл і їздив на ньому навіть взимку. Після здобуття неповної середньої освіти на базі Воронізької школи № 1 Владислав вступив до Конотопського вищого професійного училища і здобув професію «Слюсар з ремонту рухомого складу; Помічник машиніста електровоза». Трудову діяльність розпочав на Воронізькому деревопереробному підприємстві, потім був призваний в армію.

Життя Владислава було сповнене символічних моментів. На строкову службу (а пізніше – на захист України у 2022 році) він обидва рази вступив у День свого народження, 13 квітня. Армійський вишкіл Владислав Власенко проходив у складі Управління державної охорони України, а військову присягу у нього приймав сам Президент у символічну дату – День перемоги над нацистами у Другій Світовій війні… Він був народжений Захисником і залишився ним до останнього подиху.

Після повернення з армії чоловік працював у приватній компанії м. Києва у сфері будівництва. Мріяв про створення міцної родини, про власне житло та мирне, гідне життя разом з найдорожчими людьми…З початком рашистської навали-2022 Владислав був в числі перших добровольців, хто не вагаючись став на захист Батьківщини. Рідні зі сльозами пригадують його слова перед розлукою: «Не переживайте за мене! Я вмирати не збираюсь, я обов’язково повернусь!». Після проходження курсу військової спецпідготовки у Великій Британії Владислав Сергійович виконував обов’язки заступника командира бойової машини, навідника-оператора 1 штурмового відділення штурмового батальйону, у самому «пеклі» фронту - на території Донецької області. За час служби був нагороджений Почесною Грамотою військового командування та двома нагрудними знаками від Головнокомандувача Збройних Сил України («За взірцевість у військовій службі» та «Сталевий хрест»).

З лютого цього року зв’язок з ним обірвався, наш земляк певний час вважався зниклим без вісти. Рідні та друзі гаряче сподівалися на диво, але врешті-решт отримали тяжку звістку: молодший сержант Владислав Власенко героїчно загинув 16.02.2023 р., виконуючи військовий обов’язок, будучи вірним присязі. Він завжди буде гордістю Шосткинщини та України, прикладом для багатьох… 24-річний юнак, який віддав життя за рідну Батьківщину. Доземний уклін Герою та родині, яка виховала його. Щирі співчуття і вічна подяка!

СМІЛИК АНАТОЛІЙ ГРИГОРОВИЧ народився 29 січня 1974 року у селі Клишки Шосткинського району, через короткий час родина переїхала до нашого міста. Тут пройшло дитинство та юність Анатолія. Хлопчик навчався у загальноосвітній школі № 9, відвідував спортивну секцію. Професійну освіту здобув на базі ПТУ-13, після закінчення закладу отримав кваліфікацію «апаратник магнітної стрічки». Трудову діяльність Анатолій розпочав на відомому заводі «Свема», потім був призваний на строкову службу до армії. Вишкіл проходив у складі танкових військах, виконуючі обов’язки оператора-навідника.

Після повернення на малу батьківщину Анатолій Григорович продовжив працювати на заводі «Свема», а потім – у ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод». За словами рідних, найголовнішим для чоловіка завжди була його родина. В будь-які, навіть найважчі часи, Анатолій намагався забезпечити близьких людей всім необхідним, тяжко та наполегливо працював усе життя. «Добрий, відповідальний, спокійний, працелюбний», - такими словами згадують Героя друзі та знайомі. Всі проблеми Анатолій Григорович прагнув вирішити мирним шляхом, охоче допомагав іншим, мав дружні стосунки з усіма і користувався заслуженим авторитетом.

З початком повномасштабної російської агресії життя родини Смілик змінилося – 26 січня цього року Анатолія було призвано на захист України. Стоячи біля військкомату, він звернувся до свого сина-підлітка: «Тарас, тепер ти в родині за старшого! Залишаю нашу родину та господарство на тебе!». На фронті наш земляк боронив свободу та цілісність України у складі танкових військ, перебував в найгарячіших точках фронту. 3 червня Анатолій Григорович вирушив на бойове завдання, яке стало для нього останнім…

Схиляємо голови перед доблестю нашого Героя!

Глибокі співчуття всім, хто знав Людину чистої душі та хороброго серця.

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!