Командир десантно-штурмового взводу загинув 6 вересня в ході бойових дій в районі н.п. Вербове Запорізької області, пише Суспільне.

"До дітей своїх, до родини він ставився з відповідальністю, дуже поважав всіх. З відкритою душею все життя був до всіх людей. В нього досить велика родина: дружина, двоє діток, мати, батько, сестра. Сім'я була дуже міцна, дуже тепло спілкувалися, якісь вечірки, свята, все було дуже скупчено", — розповіла подруга загиблого Марія Кириленко.

Родич Максима Ткаченка — Віктор Гаврик згадує: "У нього було сміливості завжди багато, він за кіпіш, двіж. Я так розумію, він з самого дитинства хотів щось воєнне, війна додала йому сміливості, він з самого початку війни говорив: я піду, і все".

"Ми його так всі поважали, дуже хороший. Жаль, звичайно, 36 років, дуже рано він загинув. Він добровольцем пішов, давно хотів, ще як тільки війна почалася, він говорить моїй доньці: "Оксана, я піду воювати", — розповіла родичка загиблого Оленя Тюріна.

Відспівали загиблого захисника в Свято-Воскресенському кафедральному соборі. Максим Ткаченко тиждень не дожив до свого 36-річчя. Поховали воїна на Алеї Слави Баранівського кладовища Сум.