Дрібним дощем, не по-літньому холодним, видався день 26 червня 2023 року. Літній день, який смутком, жалем, плачем і тугою огорнув Воскресенку.

Сотні людей зібралися у селі, аби «коридором пошани» зустріти захисника України, який загинув під час теракту в окупованій Оленівці. Під дрібним дощем із квітами у руках чекали на кортеж «НА ЩИТІ».

- Ми нашого Колю бачили по телевізору серед полонених із «Азовсталі», - витираючи кутиками хусток очі, розповідали жінки, які прийшли на прощання із воїном Національної гвардії України. – Він ішов високо піднявши голову, сміливо дивлячись на ворогів. По-іншому і не могло бути – він завжди мав багато друзів, міцну, дружну сім’ю. А ще Колю відрізняла висока внутрішня культура, визначні моральні якості та особиста чарівність і чесність…

Микола життя присвятив найсвятішому – бути вірним військовій присязі, яку виголосив під час строкової служби у Маріуполі в одній із частин Національної гвардії України. Опісля – підписав контракт, де і служив до повномасштабного вторгнення росії в Україну.

У 2014 році брав участь в антитерористичній операції, за що нагороджений відзнаками.

Щоб підвищити свої бойові професійні навики, здобував навчання у Харківській національній академії Національної гвардії України, згодом отримав посаду командира взводу по бронетанковій техніці.

Тремтливі спогади дружини Віри БАБИЧ про їхнє знайомство, коли були свідками на весілля друзів у 2013 році, про уже власне весілля у квітні 2014 року, народження сина Максима, зворушують душу. А ще – про те, як Микола, опинившись із побратимами у повному оточенні ворога на заводі «Азовсталь» замовив через Інтернет доставку квітів на дім для коханої. І пообіцяв, що наступний букет подарує особисто…

24 лютого 2022 року о 3 годині 30 хвилин Микола востаннє у своєму короткому житті бачився із дружиною та сином…

28 липня 2022 року увесь світ облетіла звістка про теракт в окупованій Оленівці, де перебували полонені із «Азовсталі».

Десять місяців невідомості для рідних Миколи стали суцільним нестерпним болем. До останнього жевріла надія, тішила думка… Дива не сталося.

Микола Бабич, вірний син України, повернувся до рідного порогу «на щиті», як і личить доблесному воїнові.

Тепер Віра із сином прийшли до Миколи із букетами квітів…

- Ми низько схиляємося перед материнською мужністю захисника України, яка втратила єдиного сина, перед дружиною, яка вірно чекала коханого, перед сином, для якого тато – на все життя залишиться прикладом і взірцем справжнього чоловіка, - Буринський міський голова Віктор ЛАДУХА прийшов підтримати рідних захисника України, висловити слова синівської поваги неньці воїна.

Настоятель храму Віри, Надії, любові та матерії їх Софії отець ДИМИТРІЙ провів чин відспівування Героя, а директор Воскресенської школи Ніна КАЧУР згадувала, яким Миколу знають у Воскресенці із дитинства, яким щирим і доброзичливим пам’ятають під час його відпусток до рідного села.

86 днів Микола Бабич разом із побратимами боронив Маріуполь, 82 – із них у цілковитому оточені…

Почесною вартою під час чину відспівування у Воскресенці стояли біля свого побратима нацгвардійці. Почесною вартою вони супроводжували домовину вулицями села. У почесній варті завмерли під час прощання на Алеї Героїв. Прощальним салютом проводжали Героя.

Увесь шлях Миколу Бабича до місця вічного спочинку супроводжував військовий оркестр…

Віра БАБИЧ: «Найважче було сказати про це сину, бо він весь цей час чекав на повернення батька з полону… Я йому сказала, що ми разом усе витримаємо і що тато нас завжди буде захищати з небес»…

На Алеї Героїв у Бурині замайорить ще один жовто-блакитний прапор і обов’язково кожен, хто прийде на цвинтар, вклониться могилам наших захисників, наших Героїв.

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!