Олексій став до лав ЗСУ минулого року. Оператор відділення протитанкових керованих ракет взводу протитанкових керованих ракет 1 стрілецького батальйону військової частини А4123 загинув від поранень, несумісних із життям.

Про героя розповіла Білопілля.Сіті його вчительки зарубіжної літератури Наталія Анатоліївна Пащенко.

- Мій Льошка! Як же так?! Чому гинуть наші найкращі?.. Скільки це ще триватиме?! Це так страшно! Така щира, добра душа, - говорить вона. - Я була класним керівником його меншої сестрички Ілони, а в Олексія я викладала зарубіжну літературу. З їхньою бабусею Галиною Павлівною ми були колегами яка ж це неймовірна втрата для рідних!

Як розповіла Наталія Пащенко, Олексій був душею шкільного колективу. Якщо у школі проводили якісь заходи, він завжди брав у них участь. Був дуже артистичним і відкритим, чудовим учнем і товаришем.

Пам’ятаю, в мене проходив відкритий урок, то він усе зробив на відмінно! Якби всі були такими, як Льоша, працювати було б одне задоволення, - продовжує пані Наталія. - Все найкраще, що можна сказати про людину, поєднувалося в Олексієві. Як говорять про таких світла людина. Знаєте, є такі люди, біля яких завжди тепло і які випромінюють сяйво. Саме таким був і Льоша. Як же важко вживати це слово “був”.

Чуйна і добра, справедлива і чесна дитина, яка виросла справжнім Чоловіком. Напевно, велику роль у його житті відіграло і домашнє виховання. Олексій виріс у чудовій інтелігентній родині. Лише хороші слова можу сказати про його бабусю Галину Павлівну, дуже добре знаю його маму Альону і висловлюю щирі співчуття всій його родині.

Саме завдяки таким, як Олексій, ми тримаємось і мусимо перемогти ворога. Він був тим, на кого завжди можна рівнятися, тим, кому можна було довіритись, тим, хто ніколи не підведе. Я дуже раділа, що в мене є такий учень. Хоча для мене всі мої учні мов рідні діти, настільки до них звикла.

А сьогодні вночі мені чомусь наснилися мої учні. Навколо війна, я ховалася. А вранці ніяк не могла зрозуміти, чому раптом вони мені наснились, адже я не працюю в школі з 2010 року. А тепер виявляється сон був не випадковістю. Як же важко усвідомити цю звістку, що Льоші більше немає серед нас.

“Олексій навчався у класі Любові Едуардівни Козій, - розповідає завуч Білопільського ліцею № 1 Ірина Воропай . - Він був не лише сумлінним, відповідальним та наполегливим учнем, а й дуже гарною людиною. Його бабуся Галина Павлівна, яка тоді працювала у нашій школі вчителем початкових класів, виховала Льошу гідним чоловіком і завжди наголошувала на тому, щоб він був чемним, нікому не грубив і не поводився як “вчительська дитина”.

Як розповідає пані Ірина, Олексій навчався у математичному класі, у 2005 році закінчив школу з золотою медаллю.

Він був дуже активним хлопцем. Чомусь мені згадується їхній випускний. Тоді їх проводили в Будинку культури, то Наталія Анатоліївна Пащенко написала власну пісню, яку хлопці заспівали в День випускного. Перед цим наполегливо репетирували, бо не все вдавалося, але виступ не залишив байдужим нікого! Вийшло дуже гарно!

Коли ж почалася повномасштабна війна, Олексій пішов воювати. Своїй мамі сказав, що записався в тероборону, аби вона не хвилювалася. А насправді вступив до лав в ЗСУ”.

“Я навчався в одному класі з сестрою Олексія Ілоною, - говорить житель Білопілля Олександр Макаренко. - Дружили з Льошею, спілкувались, підтримували одне одного. Завжди відкритий, щирий та життєрадісний. Взагалі він був самостійним хлопцем, ніколи ні в кого нічого не просив. Та коли пішов воювати це був його усвідомлений вибір, - ми з друзями не могли залишатись осторонь, чим могли, допомагали по-своєму. Бувало, ремонтував йому тепловізори, іншу техніку, передавав зарядні пристрої - робив те, що стосується моєї роботи.

Протягом року повоювати йому довелося у багатьох місцях, в тому числі й під Бахмутом. Колись навіть присилав відео, де він - біля пам’ятника-літака МіГ-17, що донедавна був візитівкою Бахмута. Згодом той літак знищили окупанти.

В Олексія залишилися дружина і син... Невимовно боляче. Просто неможливо усвідомити нашу втрату.

“Друже Бабай, тут ти став навіки Героєм, там став в ряди найкращих та відважних воїнів. Тут тебе вже немає, там ти продовжуєш свою битву. Тут з тобою прощаються, там зустрічають. Слава Героям! До зустрічі!” - у пам’ять про Олексія на своїй сторінці Facebook написав його товариш Максим Фоменко.