19 січня, захищаючи нашу країну від російських загарбників, під час виконання бойового завдання від осколкового поранення загинув уроженець Шостки, солдат, розвідник-кулеметник Плахута Олександр Миколайович.

Олександр навчався у школі номер 12, закінчив Хіміко-технологічний технікум ім Івана Кожедуба. Працював на підприємстві електричних мереж у Шостці.

Олександр – вихованець шосткинського спортивного клубу “Патріот”. Неодноразово брав участь у змаганнях з карате та здобував перемоги. Тут загартовувався його характер, тут він знайшов справжніх друзів.

Саша завжди прагнув до нових знань, до самовдосконалення. Він отримав три вищі освіти: електротехнічну – у Харківському політехнічному інституті, юридичну – в академії імені Ярослава Мудрого, а після – навчався державному управлінню в Національній академії державного управління при Президенті України у Харкові.

Всі свої величезні знання він застосовував на практиці, працював задля добробуту нашої країни. Адже його мрія – вільна, процвітаюча Україна з чесними правилами, справедливими судами, без корупції.

Останнє місце роботи Олександра – компанія “Укренерго”, де він працював провідним інженером.

Він не міг залишатися байдужим, коли росія розпочала війну в Україні. Добровольцем пішов воювати ще у 2015 році. Отримував медалі і державні відзнаки.Так само без жодних роздумів він, відклавши усі свої справи, плани і мрії, пішов захищати нашу країну і нас з вами після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну у лютому 2022 року. Ніхто крім нас – девіз десантників. Він майже рік воював поруч зі своїми побратимами у 80 окремій десантно-штурмовій бригаді. Увесь час – в найгарячіших точках. Звільняв від російських загарбників міста і села Донецької, Луганської областей. Виганяв окупантів з Харківщини. За звільнення Харківської області отримав почесний нагрудний знак “Сталевий Хрест” від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.

Чесність, справедливість, неприйняття лицемірства, величезна сила духу, доброта до близьких і ненависть до ворогів України – ось головні риси Олександра. Він не боявся смерті, він завжди жартував, і навіть перебуваючи у пеклі, знаходив слова, щоб підтримувати рідних у тилу.

Олександр постійно казав: всі наші жертви будуть недаремні, ми творимо історію України.

Він любив мандрувати Україною, досліджувати пам’ятки, вивчати історію нашої країни.

У Олександра залишилися батьки, сестра, дружина Оксана, яку він любив понад усе і мріяв разом з нею про дітей. Але всі особисті мрії відклав на “після перемоги”. Співчуваємо родині.