ВЛАДИСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ ТУТУК народився в нашому місті 27 квітня 1997 року, де пройшли незабутні роки його дитинства. Тут він закінчив школу № 6, знайшов друзів. Потім юнак став студентом Глухівського технікуму, здобув спеціальність механіка. Він гаряче захоплювався активним способом життя, постійно займаючись стрільбою на базі шосткинського клубу «Патріот» під керівництвом Ігоря Привалова. Підтвердженням високого рівню стали численні перемоги на змаганнях, почесні грамоти та кубки. Прагнення до постійного самовдосконалення надихнуло Владислава вступити до педагогічного університету.
За словами рідних, Владислав завжди мріяв створити власну родину – міцну, затишну, люблячу. Саме тому 2019 рік став для нього особливим – у нашому місті з’явилася нова сім’я Тутук. Невдовзі у подружньої пари народився синочок… А на другий день після його появи на світ Владислав Володимирович став на захист Батьківщини. Три роки боронив незалежність України в прикордонних військах на території Луганської області, був ветераном АТО. Службу проходив на посаді командира відділення, любив повторювати: «Батя, я відповідаю за кожного зі своїх хлопців».
Знайомі згадують Владислава як доброго та співчуваючого чоловіка, турботливого до рідних і оточуючих… Вирушаючи на війну, він промовив: «Я не хочу, щоб мій син потрапив до російського дитячого будинку». Сьогодні трирічний син Героя залишився без батька… У невимовній скорботі всі, хто особисто знав цю світлу Людину.
МИРОНЕНКО МАКСИМ РОМАНОВИЧ народився у Шостці. Роки навчання пройшли у школі №11. Він був дуже спортивним хлопцем і захоплювався легкою атлетикою. Брав участь у змаганнях і досягав спортивних вершин, що підтверджується великою кількістю нагород. Успіхи талановитого юнака помітили спортивні фахівці і за їх пропозицію Максим протягом двох років навчався у Київському вищому республіканському училищі фізкультури і спорту. Пізніше він повернувся у Шостку, щоб отримати повну середню освіту, а далі – опанував спеціальність обліковця-бухгалтера і водія в Шосткинському центрі професійно-технічної освіти. Заочно навчався Сумському національному аграрному університеті.
Максим працевлаштувався на республіканський стадіон «Спартак» і звідти був призваний до лав Національної гвардії України. Пізніше підписав контракт і служив у одній з військових частин. У молодого чоловіка були амбітні плани – він мріяв про Чехію, де вже навіть знайшов роботу… Але не зміг залишити рідну землю у біді. З початком повномасштабного вторгнення рашистських окупантів, Максим пішов добровольцем на фронт. Міцний, витривалий, бойовий характер допомагав йому бити ворога…. Життя нашого героїчного земляка злетіло журавлем у небо 29 жовтня на Донеччині. Нехай світла пам’ять про Максима Романовича Мироненка назавжди залишиться в серцях близьких та знайомих, а Бог подарує йому вічне життя та спокій.
Схиляємо голови перед подвигом наших славетних земляків.
