Плаче за сином мати. Вдовою залишилася молода дружина. Втратили батька двоє діток…

Схиляємо голови в скорботі та пошані за Героєм.

Нехай пам’ять про Василя Юрійовича буде такою ж світлою, як його душа.

Герой народився 31 травня 1980 року. До нашого міста переїхав, коли йому було 8 років, навчався в школі № 12. Хлопчик з дитинства займався спортом у місцевому клубі «Патріот», де показав блискучі результати. Мав спортивні досягнення з айкідо, приймав активну участь у спортивних змаганнях і отримав багато нагород.

Згодом юнак закінчив Шосткинське вище професійне училище № 13 за професією «токар», потім навчався у СумДУ та здобув вищу освіту за «спеціальністю інженер-будівельник». Василь був пекарем в м. Суми та деякий час – менеджером, пізніше працював за своєю спеціальністю на будівництві у Києві.

2006 рік став новою, яскравою сторінкою життя - Василь одружився. В 2007 р. народилася донька Дар’я, в 2013 р. – син Іван. Василь Юрійович був люблячим татом, турботливим сином, найкращим чоловіком. За словами бойових побратимів, родина для нього завжди була на першому місті. Всім він запам’ятався щирою та доброю людиною з відкритим серцем. Він мав дуже багато друзів, останнім часом полюбляв спортивну рибалку… «Завжди усміхнений і приязний, спокійний і позитивний… Як би не було важко, Василь ніколи не скаржився на життя. Він постійно наполегливо працював, щоб утримувати родину», - такими словами згадують героя його друзі.

Однією з яскравих рис характеру Василя Баранова була вимогливість до себе. У дорученій справі він повинен бути найкращим - до мети йшов до кінця, прагнув досконалості.

З початком повномасштабної воєнної агресії Василь не міг залишитися вдома та добровільно став на захист України. Там він знайшов своїх друзів, які з 2014 року захищали Донбас. На фронті працював водієм та сапером.