БАБАНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ - командир відділення, старший сержант. Вірний син України народився у нашому місті 17 жовтня 1979 року. Навчався у шосткинській школі № 5, після вступив до Глухівського агротехнічного коледжу та здобув спеціальність «Електрифікація та автоматизація сільського господарства». Після навчання проходив строкову військову службу у місті Десна. Повернувшись з армії, працював водієм – спочатку в Глухівському лісгоспі, після – в ПП «Електрокабель» та на меблевій фабриці «Катунь».

У 2014 році Олександр Вікторович став на захист Батьківщини у складі Збройних Сил України. Повернувшись, працював на підприємстві «Хім агро плюс». Після повномасштабного вторгнення рашистських агресорів Олександр Бабанський пішов добровольцем до військкомату і з березня 2022 року захищав рідну країну зі зброєю у руках. В результаті поранень несумісних з життям, отриманих під час ворожого обстрілу в зоні бойових дій, його серце перестало битися 4 серпня цього року…

У невимовній скорботі дружина та близькі. Без батька залишилося двоє синів, 13 та 16 років. Олександр Вікторович Бабанський був доброю, щирою, відважною людиною. Завжди приходив на допомогу. Відважний Герой назавжди залишиться у наших серцях і пам’яті.

ДЗЮБА ВІКТОР ВАЛЕРІЙОВИЧ народився 11 березня 1983 року у селі Каліївка Шосткинського району, в багатодітній родині. Батьки Віктора народили та виховали сімох прекрасних дітей. Вітя був п’ятою дитиною. Він ріс непосидючим, веселим і завжди усміхненим хлопчиком. Цікавився технікою, полюбляв дивитися, як батько ремонтує трактора або комбайна (а коли підріс, і сам став допомагати). Вітя зростав у дружній і люблячій родині. Навчався в Каліївській школі, з 14 років підробляв разом з батьком помічником комбайнера. Після закінчення школи навчався у Шосткинській автошколі, а згодом був призваний на строкову службу. Вишкіл мужності проходив у м. Біла Церква, на посаді військового водія. Після армії повернувся до рідного села. Спочатку працював опалювачем у сільській школі, потім – слюсарем в ПП «Восход». Останні роки працював в ТОВ «Північ Агро» трактористом. Колеги по роботі з повагою згадують Віктора Валерійовича як відповідальну, працьовиту, щиру та просту людину.

В 2007 році Віктор одружився з Наталією, це було його кохання з першого класу школи. Все життя він любив свою дружину та двох прийомних доньок, які стали рідними. З народженням доньки Катерини родина стала багатодітною та ще більш щасливою. Віктор завжди був для своїх дівчаток турботливим і люблячим батьком. Дуже радів народженню онуків і пишався тим, що вже дідусь… Він щиро та палко любив життя, мріяв побачити молодшу доньку Катерину у випускній сукні та з дипломом про закінчення школи. Мріяв, що вона вступить до Київської поліцейської академії, вийде заміж та порадує батьків внуками. Найбільше щастя – допомагати своїм дітям, няньчитися з онуками та жити під мирним небом рідної України.

Найближчим часом подружжя мріяло обвінчатися у церкві, але не судилося…

З початком повномасштабної рашистської військової агресії Віктор Дзюба добровільно вступив до лав територіальної оборони м. Шостка, а згодом приєднався до Збройних Сил України. Його життя обірвалося 4 серпня 2022 року, під час ворожого обстрілу в районі ведення бойових дій на території Донецької області.

В серцях рідних і близьких Віктор Дзюба назавжди залишиться люблячою та відданою людиною. Односельці завжди будуть пам’ятати його щирість, доброту, простоту та готовність на допомогу, відкриту посмішку, яка ніколи не сходила з його вуст…

Вічна слава та вічна шана Героям!

Ніколи не забудемо.

Ніколи не пробачимо.