Як підтримати такі родини? Читайте поради Лесі Бондаренко, психологині Центру психічного здоров'я та реабілітації «Лісова поляна» МОЗ України, травматерапевтки, супервізорки.

Коли ми говоримо про такі родини, ми говоримо про ланцюжок турботи: військовослужбовців психологічно підтримують їхні рідні, а рідних – їхні друзі. Так і тримаємося. Проте не всі знають, яка підтримка буде корисною, а яка навпаки – нашкодить родинам військовослужбовців, адже це новий досвід для багатьох українців.

           Що варто робити, щоби підтримати сім'ї військовослужбовців?

1. Будьте поряд. Надавайте передусім емоційну підтримку: вислухайте та дайте простір для будь-яких почуттів. Головне ваше завдання в підтримці – не прибрати страждання, а зробити так, щоби людина не проживала свій біль, сум, розпач наодинці, щоб ці емоції їй було легше проживати. Найскладніше у такій ситуації матерям військових. Багато хто з них часто опиняється на межі відчаю. Для них вкрай важливо, щоби поруч була людина, яка морально сильніша і здатна контролювати емоції. Дайте їм зрозуміти, що поруч є хтось, хто може підтримати і допомогти.

2. Запропонуйте допомогу. Побутові та соціальні проблеми, фінанси, здоров'я, догляд за дітьми – проблеми, з якими стикалася родина до війни, нікуди не зникли, а навпаки підсилилися, бо один з членів родини зараз не може долучатися до їх розв’язання. Якщо ви відчуваєте бажання і можливість допомогти у будь якому питанні – запропонуйте свою допомогу. В разі, якщо людина відмовляється від допомоги, просто залиште шлях відкритим, сказавши, що до вас можна звертатися – не варто нав’язувати свою допомогу.

3. Проводьте час разом. Варто показувати людині, що її ще десь чекають, що про неї не забули й що її приймають, навіть якщо вона не завжди щаслива. Будьте позитивними, спілкуйтесь більше про хороше. Не концентруйтеся на негативних і стресових моментах, згадуйте негативні події мінімально.

4. Пильнуйте безпеку в соцмережах. Дотримуйтесь інформаційної гігієни в соцмережах. Не поширюйте неперевірену інформацію, яка стосується військовослужбовця. Це, наприклад, може бути повідомлення про смерть, полон або поранення, але ви не можете знати напевне чи це правда. Поширення такої інформації може травмувати близьких людей військовослужбовця та спричинити низку глибоких переживань.

5. Не давайте марної надії. Не кажіть, що все буде добре, «він (вона) скоро повернеться», «скоро буде перемога» тощо. Навіть коли ми хочемо втішити людину, не варто говорити неправду – бо ніхто не знає, як буде і коли. Натомість можемо сказати, що ми віримо й сподіваємося, що все буде добре.

6. Не знецінюйте переживань рідних. Люди по-різному реагують на війну: хтось активізується та починає волонтерити або більше працювати, а когось навпаки переживання та страх паралізують. Кожна реакція нормальна. Немає правильної чи неправильної реакції. Кожен реагує по-своєму і має право на ці переживання. Найкраще, що ви можете зробити, – це підтримати і дозволити людини прожити цей стан.

7. Спонукайте членів родин військових звертатися за психологічною підтримкою. Якщо ви бачите, що людина застрягла в своїх переживаннях – постійно плаче, має пригнічений настрій, підвищений рівень тривоги, порушення сну тощо, – пропонуйте звернутися до психолога. Поговоріть з іншими членами родини, знайдіть служби підтримки, які надають таку допомогу та передайте контакти.

Переживання в сім’ях військових неминучі, проте рівень хвилювання можна знизити, надаючи підтримку. Передусім, даючи відчуття, що людина – не залишилася сам-на-сам зі своїми переживаннями й негараздами.

Публікація підготовлена в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» за ініціативою Олени Зеленської.